Нічна вода

***

Ну привіт, моя люба подруго…
Знов дивишся прямо в очі.
У сірій втомі — тиха розлука,
У погляді — тисячі ночей.

Стоїш переді мною мовчазна,
Немов загубила слова,
Та я розумію прекрасно —
Ти — це я. І я — це жива.

Хотілося б стільки сказати,
Розсипати біль між рядків,
Та губляться фрази крилаті
Серед невимовних слів.

Ти дивишся втомлено, строго,
Немов проганяєш сни,
А я з надією тривожно
Шукаю рожеві світи.

Хочу пожаліти тебе я,
Обійняти крізь холод скла,
Та дзеркало — крижана стеля,
І тиша між нами лягла.

Моя дорога, рідна,
Скільки ж доріг пройшли…
Десь там загубилась наївність,
Та все ж залишились — ми.

І в холодній кімнаті темній,
Де світло тремтить ледь-ледь,
Я бачу в очах відображення
Свій біль, що не хоче вмерти.

Де були я і ти колись —
Без страху, без зайвих втрат?
Тепер я шепочу: «Вернись…» —
Та чую лише свій назад.

Бо ти — це моє віддзеркалення,
Мій сум і моя висота.
Я говорю з власним зітханням —
І чую: «Ти ще жива».

Подобається

#549 в Різне
#56 в Поезія
#463 в Молодіжна проза

Відредаговано: 04.03.2026