Нічна вода

***

Гуляючи вулицею — тихо, поволі,
Я думала знов про минуле і долю,
Про втрати, про злети, про гіркі невдачі,
Про спогади світлі й думки мовчазні.

І часом сама собі ніжно всміхалась,
Згадуючи миті, що серцю зостались,
Ті крихітні іскри тепла і життя,
Що гріють крізь роки мої відчуття.

А інколи — крок завмирав серед дня,
Від болю старого холола душа.
Я давно помічала у власній пітьмі:
Моя пам’ять — це монстр, що живе у мені.

Часом він жорстокий — безжальний і злий,
А часом — єдиний мій голос живий.
Мої почуття до нього складні:
Він дорогий… та і ранить мені.

Без нього, мабуть, я б просто зникала,
Він — як опора, яку я тримала.
Та іноді злюся, ненавиджу знов,
І хочу знищити пам’ять без слів, без оков.

Хоч частку ту стерти, що біль залишає,
Що ночами до серця мого повертає…

Подобається

#549 в Різне
#56 в Поезія
#463 в Молодіжна проза

Відредаговано: 04.03.2026