Нічна вода
Багряний сніг
Я стояла навпроти тебе,
А ти — на снігу, у холодній потребі,
І білий покрив під тобою раптово
Ставав багряним — болісно, знову.
Я слова не могла промовить,
Ні погляду від тебе відновить,
Не вірила очам, не могла зрозуміть…
О Боже… невже почала я ридіть?..
Ні… цього не може бути зі мною,
Та сльози текли тихою рікою.
Задоволений?.. Мовчи — я знаю сама,
Я плачу… і тиша між нами німа.
Свого ти добився — дивись, я зламалась,
А кров на снігу, мов печаль, розлилась.
Я знову помилилась?.. Знову не так?..
Чи це лише долі холодний знак?..
Ні! Це ж ти винен був у кінці —
Ти знав про фінал у гіркій висоті.
Знав усе, але правди не сказав…
За що цей біль нам світ дарував?..
Ти програв… і я разом з тобою,
А зло перемогло темнотою глухою.
Як часто на світі буває отак —
Добро відступає, коли поруч морок і страх.
Можливо, мені ще варто боротись,
Та сил уже немає — я втомилась злитись.
І холодний метал до грудей притискаю…
Один… два… три… — тишу впускаю…
І сніг навкруги стає знов багряним,
Немов усе стало далеким і давнім.
Нехай я програла — та разом з тобою,
Я поруч лишилась останньою мрією своєю…
Я рада?.. Не знаю… мовчу в самоті,
Лише відлуння твоє — у мені…
#549 в Різне
#56 в Поезія
#463 в Молодіжна проза
Відредаговано: 04.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
