Нічна вода

***

Плакали, плакали, плакали —
Плакали ангели в нічних полях,
Там, де ніхто їх давно не шукав,
Де не лякав їх людський розмах.

Люди втомили їх — шумні й тривожні,
Та ж вони ангели… світлі й побожні,
Тож знову всіх вони щиро простили —
Гріхи відпустили, образи згубили.

Дарували надію — ще раз, знов і знов,
Та люди губили цей крихітний покров.
Не знаючи, чого їм у світі бажати,
Вони втомлювались і кидалися падати.

Просили прощення — та зовсім не там,
Де правда відкрилась би їхнім серцям.
А потім — лиш тиша… холодна пітьма…
Розбитеє серце. Нікого нема.

Душа загубилась у темних шляхах,
І кров забирала надії у прах,
Останній уламок, останній маяк —
І біль повертався безжально, отак.

І ніби шкодуєш — та знову гориш,
І знову себе ізсередини крушиш…

Плакали, плакали, плакали
Ангели тихо в нічній синяві,
Молили, щоб люди лишили у спокої
Тіло — своє і чуже у житті.

Щоб не терзали ні плоть, ні думки,
Щоб душі берегли від марної журби.
І ангели людям шептали: «Не треба
Чужого ламати — не буде в тім неба».

Бо життя нам дається лиш раз на віку,
Другого шансу, на жаль, не дадуть нікому…

Подобається

#549 в Різне
#56 в Поезія
#463 в Молодіжна проза

Відредаговано: 04.03.2026