Нічна вода

Під сумний спів цикад

Під сумний спів нічних цикад
Я забувала біль і втому,
Їх плач лунав, мов тихий сад,
Що кличе серце знов додому.

Сиділа в тиші серед них,
Думки збирала обережно,
Про мрію — світлу і ясних,
Що кличе душу так безмежно.

Здавалось — мрія десь проста,
Далека, чиста і жадана,
Не просить марного хреста,
Не терпить болю і обману.

Та часто кажуть: всі комусь
Навіки щось та винні бути,
І правда губиться чомусь
Поміж бажанням і забуттям лютим.

Хіба не мрія крила дасть,
Щоб вирватись із сірих буднів?
Хіба не віра в її власть
Нас робить трохи менш безлюдних?

Цикади плакали мені
Про те, що в них колись зламалось,
Що сили танули в вогні,
А щастя десь загубилось, зникало.

То чи варто до мрій іти,
Коли весь світ у сумнівах дрімає?
Я слухала їх шепіт — і
Душа казала: варто, знаєш.

Подобається

#549 в Різне
#56 в Поезія
#463 в Молодіжна проза

Відредаговано: 04.03.2026