Я мріяла зникнути — тихо, навіки,
Щоб більше не бачити сліз.
Не шукати причин у безмовному крику
І не знати, хто ким колись був насправді й колись.
Не вдихати цю правду гірку і холодну,
Що отрутою стала в мені,
Не благати у долі надії безодню
І не вірити більше весні.
Бути тінню без імені, вітром без дому,
Розчинитись у темряві дня.
Я хотіла зникнути — тихо, без грому,
Щоб забула цей світ про мене й про «я».
Та сьогодні я думаю трохи інакше,
Ніби серце навчило мовчать:
Я мріяла зникнути… болем інакшим —
Та, напевно, простіше — не мріяти й ждать.