Епілог

Перший промінь справжнього сонця пробився крізь запилені вікна покинутої станції метро, розрізаючи темряву, яка панувала тут десятиліттями. Лана розплющила очі й відчула під головою не холодний бетон, а м’яку чорну вовну. Кай, у подобі велетенського кота, грів її своїм тілом, поки вона була непритомна.

​Коли він відчув, що дівчина прокинулася, то миттєво перетворився на людину. Його обличчя було втомленим, але очі світилися спокоєм.

​— Король зник, Лано, — тихо сказав він, допомагаючи їй підвестися. — Тіні розсіялися. Мур-Сіті знову дихає.

​Навколо них збиралися інші члени Варти. Скай, хоч і шкутильгала, перемотала рану і переможно підняла великий палець. Вікс через навушники влаштував справжнє світлове шоу на вцілілих моніторах. А Коті... Коті стояв осторонь, чекаючи на свій вирок.

​— Лано, — Кай серйозно подивився на неї. — Ти спадкоємиця Королеви Світла. Весь Мур-Сіті тепер під твоїм захистом. Ти можеш відбудувати замок у верхньому місті, ти можеш керувати нами всіма. Що ти вирішила?

​Лана подивилася на свої руки. Золоте світло більше не пульсувало агресивно, воно просто м’яко зігрівало її долоні. Вона згадала свою маленьку затишну клініку, запах антисептика та вдячні очі звичайних котів і собак.

​— Місту не потрібна королева на троні, — впевнено відповіла вона. — Місту потрібна турбота. Я залишаюся ветеринаром. Але... — вона хитро глянула на Кая, — «Нічна варта» тепер матиме найкращий медичний центр у світі. Коті, ти мені допоможеш. Твій борг перед Вартою ти сплатиш, працюючи моїм асистентом і навчаючи мене магічній фармакології.

​Коті низько вклонився, і на його обличчі вперше за довгий час з’явилася щира посмішка.

​Минув місяць.

​Клініка «Лапа допомоги» знову відкрилася. Тепер вона виглядала значно сучасніше — Вікс встановив там «найкращу у світі сигналізацію» (і приховану ігрову консоль у підсобці). Вдень Лана лікувала звичайних домашніх улюбленців, а вночі...

​Вночі на задній двір клініки приземлялися тіні.

​Одного вечора, коли Лана вже збиралася додому, на підвіконня застрибнув великий чорний Мейн-кун. Він тримав у зубах маленьку коробочку, перев’язану синьою стрічкою.

​Лана відчинила вікно, і Кай набув людської подоби, впевнено заходячи всередину.

— Нова зміна починається через годину, — сказав він, простягаючи їй коробочку. Всередині був кулон у формі срібного котячого ока, що світився знайомим золотим вогником. — Це від усієї Варти. Щоб ти завжди могла нас покликати.

​— А ти? — Лана підійшла ближче, застібаючи кулон на шиї. — Ти прийдеш, якщо я не буду кликати?

​Кай усміхнувся — цього разу тепло і відкрито. Він обійняв її, і Лана відчула, що це і є її справжнє королівство.

— Я завжди буду поруч, моя Королево. Поки в Мур-Сіті є хоча б одна тінь, і поки в моєму серці горить твоє світло.

​Над містом знову сходив місяць, але тепер він не лякав. Бо в темряві блищали тисячі котячих очей, що оберігали сон людей. І в самому центрі цього нічного світу була дівчина з золотими руками, яка знала: магія — це не тільки закляття, а й звичайна доброта.

​КІНЕЦЬ.