Розділ 7

Шлях до лігва Щурячого Короля пролягав через покинуту станцію метро «Привиди», куди не заходив жоден потяг уже пів століття. Повітря тут було густим і холодним, наче застиглий кисіль.

​Коті йшов останнім, закутий у магічні срібні кайданки. Його погляд був пустим, але він вказав на іржавий гермозатвор у кінці тунелю.

— Він чекає там, у залі забутих дзеркал, — тихо промовив медик. — Лано, він не просто хоче твою силу. Він знає твій родовід.

​Кай міцніше стиснув мечі, стаючи між Ланою та дверима.

— Нам байдуже на його казки. Ми прийшли закінчити це.

​Двері відчинилися з жахливим скреготом. За ними відкрився величезний зал, стіни якого були вкриті тисячами уламків дзеркал. У центрі на троні з людських спогадів — прозорих сфер, що мерехтіли слабким світлом — сидів Щурячий Король. Він не був потворним. Він виглядав як чоловік у бездоганному сірому костюмі, але замість тіні під ним розповзалася жива темрява.

​— Вітаємо, маленька зірочко, — голос Короля відбивався від тисячі дзеркал. — Кай, ти привів мені мою найбільшу втрату.

​— Вона не твоя! — Скай кинулася вперед, але Король просто змахнув рукою, і дівчину-кішку відкинуло до стіни невидимою хвилею.

​— Лано, ти ніколи не замислювалася, чому твій дар такий унікальний? — Король підвівся, і дзеркала навколо почали показувати образи минулого. — Твоя мати була останньою Королевою Світла. Коли я захопив це місто двадцять років тому, вона сховала свою іскру в тобі й віддала тебе людям, щоб я не знайшов. Ти — не просто ветеринар. Ти — законна володарка цього міста.

​Лана відчула, як земля тікає з-під ніг. Усі її дитячі спогади, дивне відчуття самотності, золоте світло — усе склалося в одну картину.

​— Твої «коти» — лише слуги твого роду, — продовжував Король, підходячи ближче. Його очі стали червоними. — Віддай мені іскру, і я дозволю їм жити. Інакше я перетворю Мур-Сіті на цвинтар.

​Кай обернувся до Лани. В його очах не було страху, лише сум.

— Якщо це правда... якщо ти Королева... ти не повинна ризикувати собою заради нас.

​Лана подивилася на Кая, на поранену Скай, на Вікса, який відчайдушно намагався зламати захист Короля через навушник. Вона згадала кожну врятовану тварину в клініці. Кожне «дякую» від пацієнтів.

​— Можливо, я і Королева, — Лана зробила крок вперед, і її долоні почали наповнюватися золотим полум'ям, — але я вибираю бути їхньою подругою. Моя сила належить не трону, а тим, хто бореться в темряві!

​— Тоді помри разом з ними! — закричав Король.

​Тіні в залі піднялися, перетворюючись на велетенських чорних змій. Бій почався. Кай і Лана стояли спина до спини. Він відбивав фізичні атаки тіней, а вона випалювала їхню магічну суть золотими спалахами.

​Але Король був занадто сильний. Він почав висмоктувати світло прямо з повітря. Зал занурювався в абсолютну темряву.

​— Коті! — крикнула Лана. — Якщо ти справді хочеш спокути — допоможи!

​Коті розірвав свої кайданки — виявляється, він тримав магічний ключ усередині своєї аури. Він кинувся до панелі дзеркал.

— Направ світло на головне дзеркало, Лано! Це резонатор! Якщо ми перевантажимо його твоїм «Світанком», темрява розірветься зсередини!

​Це був останній шанс. Лана відчула, як її сили вичерпуються. Вона подивилася на Кая.

— Тримай мене. Мені потрібно все, що в мене залишилося.

​Кай обійняв її ззаду, передаючи свою життєву енергію перевертня через дотик. Лана вигукнула закляття, яке вона ніколи не вчила, але яке знало її серце. Весь зал спалахнув білим вогнем.

​Дзеркала почали вибухати одне за одним. Король закричав, його ідеальний костюм почав розпадатися, оголюючи порожнечу всередині.

​— Це ще не кінець! — прохрипів він, зникаючи в останньому вихорі тіней. — Світло завжди згасає!

​— Тільки не моє, — прошепотіла Лана, перш ніж знепритомніти на руках у Кая.