Розділ 5

Планетарій Мур-Сіті височів на пагорбі, наче велетенська перлина, викинута на берег нічного міста. Його скляний купол виблискував під холодним світлом місяця. Коли Кай, Лана та Скай прослизнули крізь технічний вхід, усередині панувала така тиша, що було чути власне дихання.

​— Ласкаво просимо до мого «офісу» номер два! — голос Вікса пролунав з динаміків системи сповіщення.

​Раптом у центрі залу спалахнув величезний проектор. Замість зірок на куполі з’явилася детальна 3D-карта Мур-Сіті. Але це не була звичайна мапа. Вона була вкрита пульсуючими чорними плямами, що розповзалися, наче чорнило у воді.

​— Це Карта Тіней, — тихо сказав Кай, підходячи до центру залу. — Кожна чорна пляма — це гніздо Щурів. Бачиш, Лано? Вони оточують центр. Якщо ці плями з’єднаються, місто зануриться у вічну ніч.

​Лана дивилася на карту з жахом. Вона впізнала свою клініку — там була величезна чорна діра.

— Каю, їх тисячі... Як ми можемо це зупинити?

​— Твоєю силою, — він повернувся до неї. — Планетарій побудований на місці стародавнього сонячного капища. Купол фокусує світло зірок і перші промені сонця. Якщо ти станеш у центрі, ми зможемо відправити імпульс твого світла через усю мережу Варти. Це випалить Тіні на кілька тижнів і дасть нам шанс на контрудар.

​Поки Вікс налаштовував лінзи проектора, Лана і Кай залишилися наодинці біля панорамного вікна. Місто внизу здавалося таким крихким.

​— Ти обіцяв розповісти... — Лана торкнулася його руки. — Як ти став таким? Ти народився перевертнем?

​Кай важко зітхнув, дивлячись на свої руки.

— Ні. Я був звичайним хлопцем. Поліцейським. П’ять років тому я переслідував злочинця в підземеллях... і натрапив на Щурячого Короля. Він не вбив мене. Він хотів перетворити мене на свого раба-монстра. Але в останню мить мене врятував попередній капітан Варти. Він передав мені свою кров, щоб зупинити отруту. Так я став чорним котом. Я втратив людське життя, але знайшов нову сім’ю.

​Він подивився на неї, і в його погляді була така туга, що Лані захотілося його обійняти.

— Іноді я забуваю, як це — просто бути людиною. Але з тобою... я знову це відчуваю.

​Їхні обличчя були зовсім близько, коли раптом динаміки Вікса видали жахливий скрегіт.

— Капітане! Система зламана! Хтось ввів внутрішній код доступу! — крикнув Вікс. Його голос тремтів від люті. — Це не Щурі, це хтось із наших!

​Скай, яка стояла на варті біля входу, різко обернулася. Її очі звузилися.

— Хтось злив наші координати Королю. Вони вже на пагорбі.

​Лана відчула, як холодний піт проступає на спині. Зрадник серед Варти? Серед тих, кому вона почала довіряти?

​— Лано, ставай у центр кола! — рявкнув Кай, знову вихоплюючи мечі. — Віксе, запускай процес! Ми затримаємо їх!

​З темряви коридорів почулися тихі, огидні кроки. Але це були не Гончаки. Це були воїни-перевертні, чиї очі світилися не синім, а брудним фіолетовим світлом. Зрадники.

​— Виберіть правильну сторону, друзі, — пролунав хрипкий голос із тіні. — Король обіцяє нам владу над цим світом. Навіщо служити людям, які нас бояться?

​Кай став перед Ланою, закриваючи її своїми широкими плечима.

— Ми служимо світлу, — процідив він. — А зрадники заслуговують лише на сталь.

​Битва почалася прямо під скляним небом планетарію. Лана стояла в центрі магічного кола, відчуваючи, як купол над її головою починає вібрувати, збираючи світло далеких зірок. Вона мала зосередитися, але серце краяв сумнів: хто з тих, кого вона знає, міг їх продати?