Розділ 4

Шлях до планетарію пролягав через старий індустріальний район, де занедбані заводи височіли над річкою, наче кам’яні скелети. Вікс керував ними через навушники, зламуючи вуличні ліхтарі, щоб вони гасли саме в той момент, коли загін пробігав під ними.

​— Капітане, на Північному мосту чисто, — прошепотів Вікс. — Але поспішайте, Гончаки Темряви вже винюхали ваш слід у метро. У вас є десять хвилин, поки вони не перекриють вихід.

​Кай зупинився біля підніжжя величезного металевого мосту. Він знову був у людській подобі, але його рухи залишалися котячими — безшумними й напруженими. Скай уже була на вершині конструкції, її сріблястий силует майже розчинявся в тумані.

​— Лано, руку, — Кай простягнув долоню.

​Вона вклала свої пальці в його руку. Його шкіра була гарячою, а хватка — надійною. Вони почали підніматися по вузьких технічних сходах. Вітер на висоті був таким сильним, що Лану ледь не зносило, але Кай завжди був поруч, закриваючи її своїм тілом.

​На середині мосту вони зупинилися, щоб перечекати патруль поліції внизу. Лана важко дихала, притиснувшись до холодної сталі.

​— Ти в порядку? — запитав Кай. Він стояв так близько, що вона відчувала його подих на своєму обличчі. У темряві його сині очі здавалися двома невеликими озерами, в яких відбивалися далеку вогні міста.

​— Так... просто не звикла до такого фітнесу, — спробувала пожартувати Лана. — Каю, чому ви захищаєте людей? Адже ви могли б просто піти в ліси, жити своїм життям. Навіщо вам ця війна зі Щурячим Королем?

​Кай на мить відвів погляд.

— Люди створюють це місто. Ваші мрії, ваша радість — це те, що тримає темряву в підземеллі. Якщо Щурі заберуть у вас усе світло, світ перетвориться на пустелю. А ми... ми просто тіні, які люблять це світло.

​Він на мить торкнувся її волосся, прибираючи пасмо, що вибилося.

— Ти сьогодні врятувала Вікса. Для нас це не просто «робота». Ти врятувала члена нашої сім’ї. У нашому світі це означає дуже багато.

​Раптом Кай напружився. Його зіниці розширилися, заповнюючи майже всю райдужку.

— Вони тут.

​З іншого кінця мосту почулося низьке, горлове гарчання. Це не були звичайні собаки. Гончаки Темряви виглядали як спотворені вовки, зіткані з диму та гострих іклів. Їх було п’ятеро, і вони повільно оточували героїв.

​— Скай, назад до Лани! — рявкнув Кай.

​Він вихопив свої срібні мечі. Але цього разу ворогів було забагато, а простір на вузькому містку — занадто малим для маневрів. Один із Гончаків стрибнув, цілячись Лані в горло.

​Лана не встигла злякатися. Вона просто виставила руки вперед, і в цей момент сталося щось дивне. Замість золотого світла цілительства з її долонь вирвався потужний спалах білої енергії. Він був таким яскравим, що Гончак просто розпався на попіл у повітрі, а інші відлетіли назад, засліплені.

​Кай скористався моментом і двома блискавичними ударами добив ще двох монстрів. Скай розправилася з рештою, скинувши їх у темні води річки.

​Коли все скінчилося, Лана дивилася на свої руки, що тремтіли.

— Що це було? Я ж маю лікувати, а не... вибухати.

​Кай підійшов до неї, його очі світилися диким захопленням.

— Це називається «Світло Світанку». Ти не просто цілителька, Лано. Ти — жива зброя проти тіней. Твій дар росте разом із твоєю відвагою.

​Він взяв її за обличчя обома руками. Його погляд був таким палким, що Лані на мить здалося, ніби він її поцілує. Але Кай просто притиснувся своїм лобом до її лоба.

— Тепер я точно тебе нікому не віддам. Навіть якщо мені доведеться битися з самим Королем.

​— Капітане, романтика — це круто, але планетарій за два кілометри, а у нас на хвості ще десяток Гончаків! — перервав момент голос Вікса в навушниках. — Рухайтеся!

​Вони кинулися вперед, залишаючи позаду Міст Зітхань. Лана відчувала, як усередині неї прокидається щось нове — сила, яка більше не лякала її. І вона знала: поруч із Каєм вона пройде крізь будь-яку темряву.