Розділ 2

Скло клініки розлетілося зі звуком, схожим на постріл. У приміщення ввалилася перша Тінь — огидна істота з довгим голим хвостом і червоними очима.

​— Лано, за стійку! — рявкнув Кай.

​Він ще шкутильгав, але в його руках уже з’явилися два короткі мечі зі срібним покриттям. Тієї ж миті через вентиляцію влетіла Скай. Вона була в подобі кішки, але за секунду трансформувалася в дівчину, завдавши Щуру удару ногою в повітрі.

​— Капітане, їх тут цілий легіон! — вигукнула Скай, витираючи фіолетовий слиз із обличчя. — Вікс каже, що вони перекрили всі виїзди з кварталу.

​— Тоді прориваємося через дахи, — Кай обернувся до Лани. — Ти вмієш стрибати з висоти п’яти метрів?

​Лана подивилася на свої кросівки, потім на величезного монстра, що намагався пролізти через вікно.

— Якщо альтернатива — стати вечерею для пацюків, то я навчуся прямо зараз!

​Кай схопив її за талію, і Лана відчула, як його тіло знову починає вкриватися жорсткою чорною шерстю. Він перетворювався наполовину — залишаючись на двох ногах, але набуваючи неймовірної сили кота.

​— Тримайся міцно, цілителько. Ласкаво просимо в Нічну варту.

Лана відчула, як пальці Кая, що стискали її талію, стали міцнішими за сталеві обручі. Від нього виходило таке потужне тепло, що навіть нічний холод клініки відступив. Його очі тепер не просто світилися — вони пульсували електричним синім світлом, випалюючи темряву навколо.

​— Скай, дай нам коридор! — проричав Кай. Його голос тепер більше нагадував рик лева, ніж людську мову.

​Скай, срібляста бенгалка в людській подобі, розпливлася в повітрі від швидкості. Вона вихопила два короткі кинджали, які світилися неоновим зеленим. Кожен її рух був наче танець: розворот, удар, стрибок. Тіньові Щури, що намагалися прорватися крізь розбите вікно, розліталися в сторони, залишаючи по собі лише хмаринки фіолетового диму.

​— Чисто! — крикнула вона, застрибуючи на операційний стіл. — Але їх підтягується ще більше з боку парковки! Вікс каже, вони викликали «Ткача Тіней»!

​— Ткача? Тут? — Кай насупився. — Вони справді полюють на тебе, Лано.

​Раптом стіни клініки почали вкриватися дивною чорною пліснявою. Вона росла з неймовірною швидкістю, перетворюючи стерильно білі стіни на щось живе і пульсуюче. Повітря стало таким густим, що Лані стало важко дихати. Вона побачила, як з кутка виповзає щось величезне — істота, зіткана з тисячі маленьких тіней, що постійно рухалися. Це і був Ткач.

​— Стріляй по вузлах! — наказав Кай, підхоплюючи Лану на руки, наче вона нічого не важила. — Лано, заплющ очі!

​— Ні! — вона вхопилася за його плечі. — Я маю бачити, куди ми падаємо!

​Кай коротко всміхнувся — це була перша схвальна посмішка від суворого капітана. Він розбігся, відштовхнувся від оглядового столу і, пробивши собою залишки віконної рами, вилетів назовні.

​Вітер свистів у вухах. Лана відчула мить невагомості, а потім — потужний поштовх. Кай приземлився на чотири лапи на дах сусіднього гаража, миттєво перетворившись у польоті на велетенського чорного Мейн-куна. Лана опинилася на його широкій спині, вчепившись пальцями в густу, жорстку шерсть.

​— Тримайся міцніше, цілителько! — почула вона голос Кая прямо у себе в голові. — Зараз буде весело.

​Вони мчали по дахах нічного Мур-Сіті. Скай бігла поруч, легко перестрибуючи прірви між будинками. Внизу, на вулицях, люди спокійно йшли додому, навіть не підозрюючи, що над їхніми головами розгортається битва за майбутнє міста.

​Раптом у навушнику, який Кай встиг надіти Лані перед стрибком, пролунав молодий, енергійний голос Вікса:

​— Капітане, погані новини! Ткач заблокував GPS-сигнал у радіусі трьох кварталів. Я не бачу ваш шлях! Вам доведеться йти «наосліп» через Стару Гілку метро. І... е-е-е... Лано, привіт! Я Вікс, твій улюблений хакер. Не лякайся, якщо камери навколо почнуть блимати — це я махаю тобі рукою!

​— Віксе, не час для жартів! — перебила його Скай, відбиваючи чергову атаку летючої Тіні прямо в польоті. — Веди нас до люка номер чотири!

​— Зрозумів, красуне! — відповів Вікс. — Люк прямо за рогом вежі «Оріон». Стрибайте в сміттєпровід, він веде прямо до технічних тунелів. Повірте, там пахне не трояндами, але пацюки туди не потикаються — там занадто багато солі в стінах.

​Кай різко загальмував біля великої металевої труби на даху.

​— Готова до найбруднішої подорожі у своєму житті? — запитав він Лану, знову стаючи людиною.

​Лана подивилася на свої забруднені фіолетовим слизом руки, на розбиту клініку позаду і на Кая, чиї сині очі тепер дивилися на неї з тривогою.

​— Після того, як я діставала деталь конструктора зі шлунка лабрадора — мене вже нічим не злякати, — рішуче відповіла вона.

​Вони пірнули в темряву труби саме тоді, коли величезна лапа Ткача Тіней накрила дах, на якому вони щойно стояли.