Розділ 1

Нічна зміна в клініці завжди була тихою. Лана перевіряла звіти, коли почула дивний звук біля входу — ніби щось важке впало на асфальт.

​Вона вибігла на ґанок і завмерла. Під ліхтарем лежав величезний кіт. Таких великих Лана ніколи не бачила — він був розміром з невелику собаку. Його чорна шерсть була заляпана дивним фіолетовим слизом, а на боці виднілися сліди від іклів.

​— Бідний малюк... — прошепотіла вона, підхоплюючи його на руки. Кіт був неймовірно важким і гарячим, наче всередині нього горів вогонь.

​Щойно вона поклала його на операційний стіл, сталося те, що не піддавалося жодній логіці. Лампи в клініці почали миготіти. Повітря завібрувало від низького рику. Лана торкнулася рани кота, і її долоні спалахнули м’яким золотистим світлом.

​Кіт розплющив очі — неоново-сині, абсолютно людські.

​— Не... чіпай... — прохрипів він. Його тіло почало стрімко змінюватися. Лапи подовжувалися, шерсть зникала, і за мить на столі замість кота лежав поранений молодий чоловік у розірваному чорному спецодязі.

​— Ти... ти людина? — скрикнула Лана, відскакуючи назад.

​— Я — твоя єдина надія дожити до ранку, — Кай спробував піднятися, але знову впав. — Вони вже тут. Відчуваєш запах гнилі?

​Лана принюхалася. Справді, з вентиляції потягнуло сирістю та каналізацією. У вікно клініки хтось пошкрябав — довгими, гострими кігтями.

​— Тіньові Щури не залишають свідків, цілителько, — Кай стиснув кулаки, і на його пальцях знову почали проступати кігті. — Дай мені три хвилини, щоб прийти до тями, і я виведу тебе звідси.