Нічна розмова

Нічна розмова


 

- Зірка впала!


 

- Я бачу.


 

- Не бачиш! Уважно будь. Добре придивись.


 

- Дивлюсь.


 

- Не дивишся!


 

- Не віриш?


 

- Вірю... Але своїм очам більше вірю.


 

- А лікарю?


 

- Якому лікарю?


 

- Офтальмологу. Де твої окуляри?


 

- Які окуляри? Не відволікай! На небо дивись!


 

- Та дивлюсь.


 

...


 

- Он там Велика Ведметиця, а правіше - Касіопея!


 

- А маленька де?


 

- Хто маленька?


 

- Ведмедиця.


 

- Десь є. Шукай.


 

...


 

- Знайшов?


 

- Ще ні.


 

- Знайдеш - мені покажеш.


 

- Добре.


 

...


 

- Погано.


 

- Щось із самопочуттям?


 

- Видно погано. Оооон ту маленьку зірочку в центрі Ведмедиці.


 

- Великої?


 

- Середньої.


 

- Не дурій! Бачиш ще щось?


 

- Бачу. Полоски навколо цятки бачу.


 

- Може то Сатурн?


 

- Може... Але я схильний вважати, що то твоє волосся в мене на обличчі?


 

- Вибач.


 

- Підстрижися.


 

- Думаєш? А як?


 

- Нуу, моя зачіска тобі подобається?


 

- Знову за своє! На небо краще дивись. О! Знову зірка впала! Бачив?!


 

- Бачив-бачив.


 

- Точно?


 

- Та точно.


 

- А що ти загадав?


 

- Е ні...


 

- Ну скажи!


 

- Загадав, щоб ти спокійно полежала.


 

- А я неспокійно лежу?


 

- Ну от.


 

- Що от?


 

- Не збудеться.


 

- Навіщо ти!


 

- Жартую. А ти що загадала?


 

- А загадала!


 

- Невже не скажеш? Мені? А я ж такий хороший.


 

- Я подумаю! Далі дивись.


 

...


 

- Ти помітив, що коли довго дивитися в одну точку, то здається ніби все на небі пливе! Космос рухається!


 

- Це ми рухаємось, фантазерка моя.


 

- Чому ж - ми лежимо! Ха-ха


 

- А й справді! Глянь! Пливе і все на тому! О ні! Обережно!


 

- Що трапилось?


 

- Та зірка пливе прямо на нас!


 

- О ні!
 

- О ні!
 

- Яке коротке життя. Отак і помремо, не закінчивши початого, від велетенської розжареної кулі, що несеться прямо на нас.


 

- Печально. За хвилину ми перетворимося на космічний попіл.


 

- Саме так.


 

- Поплачмо.


 

...


 

- Хахаха!


 

...


 

- Нострадамус.


 

- А?


 

- Ти ще не спиш?


 

- Ще ні.


 

- А як ти думаєш, інопланетяни існують?


 

- Ага.


 

- Вони мали б бути розумніші від людей. Круто напевно. Як гадаєш, чому ми з ними ще жодного разу не зустрілися? Наука йде вперед, а космос для нас все ще табу.


 

...


 

- Агов!


 

- Я не сплю!


 

- Я чую як ти не спиш. То що думаєш?


 

- Що думаю?


 

- Чому ми не контактуємо з вищими расами?


 

- Як то не контактуємо? Я твоїй мамі тільки вчора телефонував.


 

- Я не про те! Я про вищий розум. Космічний.


 

- А! Ну тут все просто, він же вищий. Ну, тобто розум.


 

- Звичайно.


 

- Тому й не контактуємо. Вони мають клепку до людей не лізти.


 

- От завжди ти так! А я серйозно.


 

- Серйозно, кажеш?


 

- Ага...


 

- Ну що ж, існує така теорія, ну як "теорія", коротше кажучи - ефект темного лісу. Сенс у тому, що всі мешканці лісу хочуть вижити і як тільки знаходять у ньому когось іще, намагаються швиденько знищити. То щоб уникнути таких казусів матриця Всесвіту запрограмована приховати одних мешканців від інших.


 

- А що буде, коли нас все ж знають інопланетяни? Чи ми їх?


 

- Буде великий бум. Можу деталізувати.


 

- Не треба! То страшне на ніч!


 

- Ага.


 

...


 

- Чуєш?


 

...


 

- Ти знов спиш?!


 

- Хто б міг!


 

- Доволі. Слухай..


 

- Мг.


 

- Тільки слухай!


 

- Мг..


 

- Так от, ти сказав "матриця".


 

- Мгг.


 

- Ти думаєш ми всі боти у грі?


 

- Мггг.


 

- І все запрограмовано кимось розумнішим?


 

- Ймовірно.


 

- Що, справді все-все?


 

- Мг.


 

- І трава? І небо? І зорі? І ми з тобою?


 

- Мг.


 

- Ти спиш?


 

- Хто спить?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше