Хочу стати відьомським котом

- Ти відьомський кіт? - безцеремонно запитало кошеня, - бо я теж хочу стати таким.

Кіт подивився на малого бешкетника та примружив зелені очі:

- Ти певен у цьому? Адже тоді доведеться постійно оберігати свою хазяйку. Навіть не побоятися у пику ворога вчепитися, якщо потрібно.

- Заради такої доброї і красивої дівчини я готовий, - серйозно сказав малюк. Випустив кігтики, наче вже збирався стрибати на вампіра чи перевертня.

- За мамою не сумуватимеш? - знову спитав Янг.

Кошенятко задумалося. Пригадалася добра мама, яка вилизувала його та приносила гостинці. Але життя кота так влаштоване, що має починати власний шлях. Сестрички вже почали, тільки він лишився поряд із мамою.

- Сумуватиму, - сказав він, - але я хочу отримати ім’я. Щоб був добрий хазяїн та й узагалі життя виявилося малиною.

Чорний кіт розсміявся, не приховуючи іронії:

- Тоді тебе повинна узяти якась бабуня, а не відьма. Поряд із відьмою, життя далеко не завжди малина. Часто доводиться захищати світ від злих створінь. Знаєш чому? Тому що такі як Веста, являються добрими створіннями. Тільки от в ніч на Геловін і дозволяється погуляти та привітатися з тими, за ким вчора бігав, щоб покарати за хуліганство. Чи за дійсно моторошні речі.

Кошенятко мовчки дивилося, кліпаючи жовтими очима. Не розуміло, які можуть виникнути проблеми, коли у тебе є хазяйка. Турботлива дівчина, за яку варто навіть у пику комусь учепитися.

Янг, не дав довго роздумувати, кивнувши малому:

- Ходімо поганяємо на галявині. А то ті щури магів, думають, що можуть розслабитися.

Півночі два кота не залишали нікого у спокою. Стрибали по деревам, перелітаючи з гілки на гілку, збивали широкополі капелюхи з гостей, нявчали, вимагаючи уваги та чогось смачненького. Їм все пробачали, тому що неможливо відмовити двом м’яким мордочкам, які дивляться очима, що мерехтять у темряві, наче ліхтарі з геловінських гарбузів.

Через деякий час до котів підійшла Веста. Дівчина, оплакавши перше кохання, почувала себе набагато краще.

- Маленький, тобі час вертатися додому. Геловін скінчився, у мене та Янга мало часу до того, як зійде сонце. Доки ще стоїть повний місяць, маємо летіти.

- Але… як же я сам доберуся додому? -  розгублено спитав малюк.

Кошенятко розплакалося і цей плач дійшов до самого серця юної незнайомки. Не здатна була дозволити, щоб маленьке кошеня лишилося саме, блукаючи лісом.

- Йди, - дозволила вона коту, - відведи маленького додому та одразу повертайся.

Кошеня бадьоро бігло поряд із дорослим супутником. Воно більше не боялося темряви та нічних мешканців. Тому що знало: новий друг приведе додому та захистить від небезпеки у дорозі.

Янг чудово знав куди йти, і вже скоро перед пухнастими знайомими виросло містечко. Швидко здолали вулиці, і ось перед кошенятком виникла коробка-домівка. Маленьке створіння зраділо, розуміючи, що зараз знову пірне під бік мами.

- Йди, малий, - кіт знову лизнув його, - ти дуже сміливий, я пишаюся тобою.

Коли кошеня знову обернулося, кота поряд вже не було. Він зник так раптово, наче крізь землю провалився. Не бажаючи лишатися на самоті, швидко підбіг до коробки та перестрибнув через останню перешкоду.

Перш ніж заснути, кошеня почало дивитися у небо, де на антрацитовому полотні сяяли зірки та світив повний місяць. Але ось, на тлі срібного диску, промайнув чорний силует стрункою жінки верхи на мітлі. Позаду неї, міцно тримаючись, вмостився чорний, випещений кіт. Кошеня могло заприсягнутися, що «літун» підморгнув йому, перш ніж разом із хазяйкою розтворитися у нічному небі.