Розділ 2

Темрява не була порожнечею.

Вона дихала. Слухала. Придивлялася.

Міллі стояла в центрі кімнати, залитої сріблясто-блакитними вогнями, що ширяли довкола неї, мов би відчували її страх. Їхнє мерехтіння було живим — кожен із них ніби мав свою душу, свій настрій, свій біль.

А потім знову з'явилася вона.

Фігура в тінях. Не людська, не потойбічна — просто… інша. Як спогад, як слово, яке вислизнуло з пам’яті, але залишило слід.

— Ти кликала? — голос Міллі був тремтячим, але рівним.

— Ні. — відповіла фігура, — Ти прийшла сама. І саме це робить тебе гідною.

Вогні затремтіли в повітрі, як повітря перед бурею.

— Хто ти?..

— Я — не один. Ми — Ті, кого стерли. Ті, хто пам’ятає. Ті, кого боїться саме Місто.

Фігура зробила крок вперед. Її риси залишались розмитими — вона змінювалась щосекунди, ніби носила на собі всі лиця тих, хто зник.

Очі — безбарвні. Але повні світла.

— Ти бачиш нас, бо ще не стала частиною механізму.

Ти — Спостерігачка Вогнів. Та, хто має здібність зчитувати втрачене. Відчувати тріщини у світі, які інші вважають нормою.

— Чому я? — прошепотіла Міллі.

— Бо твоя душа не була переписана. Щось — або хтось — зберіг тебе.

Але збережене не вічне.

Ти маєш вибір: запалити Серце Міста — або дозволити йому зникнути повністю.

Світ почав хитатися. Стеля посипалася тріщинами, наче кімната більше не витримувала правди. Один із вогнів торкнувся плеча Міллі — і її затягнуло в бачення.

Місто без кольорів.

Реклами — гаснуть.

Люди — ходять мов сновиди. Очі — порожні.

Вежі кришаться.

Пам’ять — ламається.

І серед цього — дівчина в білому пальті, одна на дахах,

що тримає щось у долонях:

маленьке, крихке, як пульс. Вогонь.

І тоді темрява —

охоплює все.

Ім’я Міллі — зникає з усіх голосів.

Міллі здригнулась. Вона знову стояла перед тією істотою. Вогні блимали тривожно.

— Що це було?

— Те, що буде, якщо ти не запалиш Серце.

У тебе є сім днів, щоб знайти його.

— А як… як я його знайду?

— Твоє серце — ключ. Але без пам’яті — замок ніколи не відкриється.

Віднови себе. Віднайди те, що забула.

Шукай тих, хто ще залишився.

Міллі зробила крок назад. Її серце билося так, ніби хотіло втекти раніше за неї.

— І що буде, якщо я не встигну?..

Фігура затихла. Вогні навколо згасли, залишивши тільки один — останній. Він обертався повільно, мов крихітна зірка.

— Тебе теж забудуть.

Але поки вона пам’ятає себе — вона ще є.