Нічні вогні Міллі

Пролог

Світло не гріє. Воно просто є.

Танцює на асфальті, розсипається на склі, розчиняється в очах.

У Неон-Сіті ніч ніколи не закінчується. Тут не видно зірок — тільки ліхтарі, рекламні вивіски й тіні, що не поспішають щезати. Люди навчилися не піднімати очей. Вони живуть внизу, серед шуму, світла і втоми.

А Міллі Айріс — ні.

Вона завжди дивилася вгору.

Коли їй було п’ять, вона побачила світлячок у темряві, який говорив шепотом.

Коли їй було вісім, вона торкнулася перил мосту — і відчула біль, що не належав їй.

Коли їй виповнилося шістнадцять, вона побачила, як зник хлопець на станції. Він

просто зник. Без крику. Без тіні. Без імені.

Люди забули його одразу. Навіть його мама.

Але Міллі пам’ятала.

— сотні крихітних, мов душі — почали збиратись довкола неї. І серед них був голос.

"Ти бачиш.

Ти є остання.

Ти — Спостерігачка."