10

Мене хтось штовхнув у бік, охнувши, я не відразу зрозуміла, що сталося. Почувся звук розбитого скла, і я мигцем, всього на хвилину зустрілася поглядом з Робертом. Він усе-таки прийшов за мною!

— Джо! Лола! — крикнув Стівен рудому.

Кивнувши, він кинувся вперед. Я побачила, як хтось витягнув тіло білявки назовні. Вхопившись за рукав пальта Стівена, я крикнула:

— Ходімо!

— Ні! Там унизу старійшини. Уже майже світанок, — хитнув головою Стівен.

Почувся несамовитий крик Роберти. Щось усередині мене надломилося, я хотіла допомогти та врятувати її. Відклеївшись від Стівена, я метнулася в бік дверей. Схопивши мене за руку, блондин не збирався відпускати.

— Пусти! — заволала я. — Їй потрібно допомогти!

— Ти Роберті не допоможеш.

Рипнувши від злості зубами, я, недовго думаючи, вкусила Стівена за руку. Відчувши в роті присмак крові, я, облизавшись, відскочила вбік.

— Я повинна їй допомогти, — прошепотіла, зустрівшись із ним поглядом.

Стівен застиг у нерішучості, потім повільно кивнув.

— Я затримаю мисливця.

— Дякую, — кинула я через плече і швидко опинилася біля дверей та вибігла на вулицю.

Роберта лежала на траві, а поруч із нею стояла висока повна жінка. У своїх великих руках вона тримала металеві лещата і, затиснувши в них ноги білявки, стискала. Навколо на землі лежав розірваний одяг Роберти, тут і там виднілися калюжі крові.

Озирнувшись, я відчула на собі погляд. Коли з машини вийшли двоє чоловіків, у руках вони тримали зброю, чимось схожу на мачете, довге й широке лезо відливало сріблом. Заковтнувши, я спробувала оцінити ситуацію, в яку сама ж себе загнала. Двоє чоловіків чи одна велика жінка? Роберта не варта того, щоб я через неї померла. Але щось твердило мені протилежне. Мені не впоратися з ними одній. Хіба тільки…

Вдихнувши, я щодуху закричала і як божевільна побігла прямо на жінку. Почувши мій рев, товстуха відволіклася, випроставшись, вона не моргаючи, дивилася на мене, забувши про Роберту. Використавши силу інерції, я налетіла на неї. Ні, вона не впала, а залишилася стояти на ногах. Відскочивши від неї як від кам'яної брили, я, впавши на землю, помітила, що руки здоровані відпустили свою зброю. Опинившись на ногах, я, схопивши білявку за руку й волосся, потягла на себе. Роберта видала пронизливий крик, коли її ноги одна за одною звільнилися з лещат. Спочатку не зрозумівши, що сталося, жінка швидко збагнула, що її щойно перехитрили.

Вхопившись за тесак, що висів на поясі, вона, розмахнувшись, ледь не торкнулася мене. Усього в декількох сантиметрах біля мого носа просвистів кінчик сталі. Розмахнувшись вдруге, жінка не збиралася промахнутися.

Сильний удар у спину вибив усе повітря з моїх легенів. Жадібно хапаючи ротом, я намагалася вдихнути, коли мене, схопивши за волосся, припечатали обличчям униз до землі. Серце калатало в грудях у прискореному ритмі, не відчуваючи страху, я глянула в очі Роберти, яка лежала поруч. Вона дивилася на мене згасаючим поглядом, тому що вмирала.

Іронія долі? Щойно вона сказала, що моя мати, тут же вмирає. Так швидко від мене не відбудешся. Можна ж пограти хоч трохи в доньки-матері?

— Убий її! — крикнула жінка.

— Ні. Майстер Роберт зробить це са…

Голос чоловіка поспішно затих, хватка і тиск на моє тіло послабилися. Повернувши голову, я побачила кінці дорогих туфель. Моргнувши, і вже поруч зі мною лежало тіло одного з чоловіків. Чиясь сильна рука поставила мене на ноги. Набувши вертикального положення, я, піднявши голову, зрозуміла, що це Віллі. Я зобов'язана йому життям.

Присівши поруч із Робертою, він, ледь торкнувшись її, піднявся на ноги. Вдаривши жінку ногою в живіт, вихопив з її рук тесак і одним рухом зніс їй голову. Обернувшись до мене, Віллі крикнув:

— Допоможи Роберті! Її потрібно відтягнути в тінь будинку.

Кивнувши, я, підхопивши білявку і перекинувши її руку через плече, потягла до будинку. Обернувшись, я помітила ще трьох осіб, вони бігли з боку дороги. Десь там стояла машина, на якій вони приїхали.

Звідки вони тільки взялися?

Уклавши Роберту в тіні, я відчула, як білявка, стиснувши мою ногу, запитала: «Чому ти мені допомогла?»

Опустивши голову, я глянула на неї вниз. Мені на мить стало шкода її, білявка лежала біля моїх ніг напівжива і понівечена, точно так само як і я тоді, коли вона хотіла вбити мене.

— Виконала свій борг, ти ж моя мати.

У темних очах Роберти з'явився дивний блиск. Вона раділа, що я визнала її. Що ж, пограю трохи.

Коли відчула, що моє тіло пронизав жахливий біль. Притиснувши руку до грудей, я намагалася вдихнути, але не могла. Опустивши голову, зрозуміла, наскільки погані мої справи. Взявшись за кінець арбалетної стріли, я потягнула її на себе, скрикнувши, швидко забрала руку. Піднявши погляд, я побачила чоловіка, він сидів на даху авто і заряджав черговий арбалетний болт. Спіймавши погляд Віллі, я, голосно вилаявшись, відчула себе спустошеною. Впавши на коліна, я почула крик.

— Джоді! Пригнись!

— Що?.. — загальмовано запитала я, дивлячись на те, як Віллі, відірвавши голову чоловікові з мачете, кинувся на арбалетника.

Краєм ока я вловила рух, поруч зі мною опустився на коліна Стівен. Знявши з плечей пальто, він, відкинувши його вбік, почав закочувати рукав сорочки. Посміхнувшись йому, я, простягнувши руку, провела пальцем по відкритій ділянці грудей. Якщо я помру, то нехай він буде останньою людиною на цій планеті, кого я побачу востаннє. Притиснувши долоню до його грудей, я прошепотіла: «Ти мені подобаєшся».

Останні слова я майже прокричала, бо блондин різко висмикнув стрілу з моїх грудей. В очах потемніло, і я знесилено повисла на руках Стівена. Ось так і підійшло моє життя до кінця.

— Пий!

Крізь пелену мороку чую я наказ блондина. Відчувши, як рот наповнився солонувато-гіркою рідиною, я машинально спробувала виплюнути її.

— Живи, Джоді! Ти повинна жити, — почула я також голос Роберти.