9

Видихнувши дим через ніс, я, підібгавши під себе ноги, прикрила очі. Думки носилися в голові як божевільні перегінники на треку. Так паскудно, я ще себе не відчувала, немов хтось ось так взяв і розплющив мене.

Я дочка не своїх предків, а чокнутої білявки. Непростої, а покохавши смертного і породивши мене, а потім відмовилася. Як я потрапила в будинок своїх нинішніх родаків? Для мене на цей момент загадка.

- З нею все в порядку? - запитав рудий.

- Було до того моменту, як ти розкрив рот, — відповіла я, не відкриваючи очей.

- Ну, хоч почуття гумору залишилося, — з полегшенням відповів Джо і, звернувшись до Стівена, запитав. - Ти відвезеш її назад?

- Так.

- Хто сказав, що я їду додому? - запитала я, затягнувшись і по панські розтягнувшись на канапі.

- Не зрозумів?!

Розплющивши очі, я, подивившись на Джо, пояснила свої слова.

- Ви ж сказали, що це тепер мій дім. - Я рукою обвела старовинну вітальню. - Мені починає подобатися.

Шумно видихнувши, рудий прорік:

- Краще б ти розридалася, або закотила істерику. Я тебе не розумію, всього деякий час назад ти орала, щоб тебе відвезли назад.

- Так, кричала, — погодилася я сівши. - Тільки хто мені гарантує, що не прийде той божевільний і не стане тикати ножем в мене?

На мить в кімнаті повисло мовчання. Стівен сидів у кріслі з задумливим виглядом, рудий невідривно дивився на мене. Посміхнувшись йому, я, загасивши недопалок об підошву кеда, піднялася.

- Тепер скажіть. Чому він мало не вбив мене?

- Роберта точніше відповість на це питання. - Джо пройшовшись по кімнаті сів поруч.

- Чи можна якось обійтися без неї? - скривившись, запитала я, склавши свої ноги, на ноги Рудого.

- Не вийде, — відповів Джо, провівши рукою по моєму стегну.

Піймавши його руку я, прибравши її, пригрозила, щоб руки не розпускав.

- Роберт мисливець, — несподівано сказав Стівен, невідривно дивлячись на нас з Джо.

Прибравши ноги з рудого, я сівши прямо запитала:

- Мисливець? Навіщо йому полювати на мене?

- Тому, що ти дочка Роберти, таким способом він хотів помститися, — була відповідь блондина.

- Ну і що вона зробила цьому Роберту? Дивно, що імена у них однакові.

Відкинувшись на спинку крісла, Стівен не поспішав відповідати. З боку входу в підземелля почулися кроки, не минуло й хвилини, як у вітальню впливла Роберта, а слідом за нею Лола.

Помітивши, що я ще тут, вона забарилася, не знаючи, що робити далі.

- Її ще тут не вистачало, — промовила я, закинувши ногу на ногу і намагаючись довше звичайного дивитися на «матусю».

- Вибач, що? - перепитала Роберта.

- Те, що ти прийшла сюди, — відповіла я.

Стиснувши кулаки, вона процідила крізь зуби:

 - Хочу нагадати, ти зобов'язана мені життям, я тебе народила.

- Те, що ти нібито «народила мене» не береться до уваги. Бо я — тобі не дочка. Крапка. Тема закрита.

- Навіть так?

Я, посміхнувшись, кивнула. Що вона очікувала від мене? Я не збиралася вішатися їй на шию зі сльозами на очах і волати як же я рада, що знайшлася моя справжня матуся, з товстим гаманцем і врятує від злиденного життя. 

- Відповідай мені. Що ти зробила такого, від чого Роберт мало не вбив мене? Думаю і зараз, десь точить свій ніж.

Від мене не вислизнуло те, як білявка обмінялася поглядом з Лолою.

- Ну так що? - допитувалася я. - Я вже знаю, що він мисливець. Далі то що?

- Він мій брат, — зізналася Лоліта. - Він так і не зміг змиритися з тим, ким я стала.

- Браво! - вигукнула я, піднявшись і дивлячись на них, запитала. - Яке я маю відношення до цієї справи? Те, що я дочка Роберти не береться до уваги.

- Я обернула Лолу, — зізналася Роберта.

- Так і знала. 

- Закрий рота! - закричала Роберта зло, подивившись на мене.

- О! Мамочка розлютилася. Що далі? Поплескаєш мене по попі? - глузливо поцікавилася я не шкодуючи, і не шкодуючи її.

Так за що її можна жаліти?

Примруживши очі, Роберта, прошипіла: «Якщо потрібно то і відлупцюю. У тебе огидне виховання ».

- Невже. Хочеш ще більше здивуватися «мамочка»? Я лесбійка! - зло, посміхаючись, я дивилася на блондинку, чекаючи з нетерпінням подальшої її реакції.

Блиснувши очима, вона зробила крок в мою сторону. Я стояла і не рухалася з місця, руки так і свербіли заїхати їй по обличчю. Різко зупинившись, вона, розправивши складку на рукаві піджака, кинула Стівену:

- Відвези її додому!

Не маючи наміру більше слухати, що я скажу, вона, повернувшись, пішла до виходу. Стиснувши кулаки, я крикнула їй у слід:

- Боягузка!

Роберта не слухала мене, відчинивши двері, вона зробила крок, її тіло здригнулося і завмерло. Закліпавши, я побачила, як у білявки по спині розповзлася червона пляма крові. Відпустивши ручку дверей, вона звалилася на брудну підлогу.