8

- Вам не здається, що вечірка вже закінчилась, — зауважила я, продовжуючи сидіти в машині й не збираючись виходити з неї.

Відкривши ширше дверцята авто, Стівен, сердито глянувши на мене, гаркнув:

- Виходь!

- Не кричи на мене! Ти не маєш такого права. Я тобі хто? Подруга або наречена, не те, і не інше, — відповіла я, і не думаючи рухатись з місця.

Нахилившись до мене, білявий зло прошепотів:

- Мені здається протилежне ти тільки, і думаєш, як будеш ...

Широко відкривши очі від подиву, я вигукнула:

- Мовчи! Ти що серйозно думаєш?

Він не дав мені договорити, підхопивши на руки та перекинувши через плече, поніс до дому. Заволав, я вдарила його кулаком по спині вимагаючи відпустити, посилаючись на рану. Блондин, схоже, став глухий і німий в один момент.

Піднявши голову, я з благанням подивилася на рудого, а потім на Вільяма. Джо похитавши головою, прошепотів: «Сама винна»

Завивши від досади, я безвольно повисла на плечі Стівена. Може удавана непритомність прокотить?

Стівен, не звертаючи на мене уваги, йшов далі. Зупинившись біля дверей, він голосно постукав. Не минуло й хвилини, як двері прочинилися, і я почула чоловічий голос:

- Вас вже чекають.

Я відчула, як мене внесли в прохолодне приміщення. Тіло покрилося гусячою шкірою, опалення вони явно не збиралися включати. В ніс вдарив запах старих меблів, і затхлості, оскільки будинком нечасто користувалися. Відкривши очі, я, піднявши голову, тут же зустрілася поглядом з чоловіком невисокого зросту. Він йшов позаду Стівена, і простягни я руку, могла торкнутися його плеча. Я вперше бачила карлика. Бліда шкіра, очі кольору морської хвилі, одягнений він був у костюм бордового кольору.

Примруживши свої маленькі очі, він сказав:

- Ласкаво просимо, донька Нічних!

Вдавившись власною слиною, я, відкашляв, перепитала:

- Дочка Нічних?

- Вона не знає, — відповів рудий замість мене.

- Чому зволікали? - запитав він, пригладивши своє волосся.

- Тоді точно б не захотіла приїхати сюди, — відповів Джо, посміхаючись мені.

Тільки зараз я помітила, що ми вже перебували не в будинку, а Стівен ніс мене по сходах вниз, в підвальне приміщення, бо східці йшли глибше, стіни з каменю місцями покриті товстим шаром моху просочилися вологою. Потріскані ступені, де ніде, від них відкололися шматки каменю. Чомусь, це мені нагадало підземелля.

Підперши кулаком підборіддя, і на зло сильніше втиснувши лікоть в спину блондина, я запитала:

- Матір вашу! Куди я потрапила? Зараз хоч двадцять перше століття?

- Все дізнаєшся, — відповів мені все той же рудий.

- Я це вже, чую всю дорогу. Ви часом не сектанти? Ну, типу свідки Єгови, пам'ятаю, якось до нас приходили. Знаєте що зробила? Послала їх.

- Ви впевнені, що це саме вона? - невпевнено запитав чоловік, розглядаючи моє обличчя. - Вона не схожа.

- Роберта впізнала її, — відповів Стівен зупинившись.

- О! На кого це я повинна бути схожа? На матусю і татка зрозуміло.

- Ключі! - скомандував Стівен.

Отямившись, чоловік-карлик, діставши ключ з кишені піджака, обійшовши нас, підійшов до дверей.

- Ми вже прийшли? - поцікавилась я, намагаючись розглянути, що там попереду.

Посміхнувшись, Джо поплескавши мене по плечу, сказав:

- Удачі та Ласкаво просимо до Нічних.

Обійшовши нас, вони з Віллі увійшли в приміщення, Стівен продовжував стояти. Несподівано поруч з нами зупинився Малкольм, накинувши на плечі свій плащ, він звернувся до Стівена:

- Попередь її.

- Гей, зачекайте! Що таке? Про що він повинен мене попередити?

Шумно видихнувши, Стівен, поставивши мене на ноги й так прямо глянувши в очі, відповів:

- Те, що побачиш там.

Трохи хитнувся, я, вхопившись рукою за руку блондина, ледь втримавшись на ногах, сказала:

- Знаєш, що бачили ці очі. Краще не знай. Так що здивувати, або налякати мене навряд чи вийде. Ні, здивуватися я ще можу, але ось друге, маю сумнів.

Якось дивно подивившись на мене, Стівен промовчав. За це я йому вдячна, тому що не могла відповісти на будь-яке його питання щодо того, що бачила. Нехай цю таємницю і знання занесу з собою в могилу.

 Жестом запрошенням блондин вказав мені на прочинені двері.

- Це жарт?! - вигукнула я, проходячи повз оголених тіл.

Переступивши через чиюсь ногу, я помітила, що вона сама по собі зарухалася. Обернувшись, я придивилася, у ноги був відсутній тулуб. Закривши очі, я струснувши головою, подумала, що мені це тільки здалося, відкривши очі, переконалася у зворотному.

З невеликого приміщення з десятками тіл, ми увійшли в інше. Тут відбувалося точно таке ж, за винятком, що ті, хто знаходився тут, були одягнені. Чоловік в дорогому костюмі, присівши на коліна, жадібно щось злизував у подруги, що сиділа на дивані з розведеними ногами. Відчувши нашу присутність, чоловік, відсторонившись, повернув голову, з його рота капала кров на коліно дівчини. Та, здригнувшись і відкривши очі сповнені похоті прохрипіла:

- Не зупиняйся.

Кивнувши нам, він знову взявся за свою справу. Поморщившись, я, зіщулилась, з огидою проговорила:

- Фу! Як так можна? Що за кубло?

Реготнувши, Стівен відповів:

- Ласкаво просимо у світ Нічних.

- Ха-ха. Смішно? Нічні. Нічні. Я тільки й чую про них. Дістали! Зізнайся, секта?

- До певної міри, для певного кола людей.

- Хочеш сказати, що тепер і я входжу в цей «Круг»? - поцікавилася я, озираючись на всі боки.

Через те, що починало каламутити від усього цієї розпусти, пристрасті й похоті. Сита я — по горло. Сита!

- Не зовсім. Ти частина цього «Кола».

- Ну, і з чиєї ласки?

- Моїй! - голосно відповіла Роберта стоячи біля третьої арки проходу.

- Твоєї? - з побоюванням запитала я, все ще пам'ятаючи те, що зробила це білявка.

Уповільнивши крок, я впритул опинилася поруч зі Стівеном. Я думала, що більше вже не побачу цю вискочку, після того як вони з Лолою поїхали, а точніше зникли, майже тиждень тому.