7

- Тебе складно і жінкою назвати, — зробив зауваження рудий. - Та ти лаєшся не гірше чоботаря.

- Дякую за добрі слова, — процідила я крізь зуби, швидко відвернувшись до вікна.

- Ти що образилася? - запитав він, ущипнувши мене за бік.

Невдоволено буркнув, я вирішила залишити його питання без відповіді, нехай думає, що хоче. Плювала я, дістали вже! Ми вже битих дві години, прямували вглиб материка — якомога далі від міста. Куди й навіщо, мені так ніхто і не думав говорити.

Блондин сидів за кермом, то і справа, кидаючи на мене сердитий погляд. Незнайомець в довгому плащі, сидів поруч зі Стівеном на пасажирському сидінні. Рудий і Віллі затиснули мене, між собою на задньому. Все б нічого, тільки мене заколисувало. Так, що блондину доводилося зупинятися, майже через кожні пів години. У підсумку мені довелося пересісти наперед, ближче до водія. Перебуваючи у відносній близькості поруч зі Стівеном, мене почали відвідувати еротичні фантазії.

Точно рушила!

Прикривши очі, я, глибоко вдихнувши на мить, затримала подих. В голові прояснилося, шумно видихнувши, я запитала:

- Випити є?

- Зараз ?! - перепитав невдоволено блондин, не відриваючи очей від дороги.

Я помітила, як він сильно стиснув кермо, від чого побіліли кісточки на пальцях.

- Так зараз. Або ти хочеш, щоб я і далі блювала?

Тупий привід, я знала, але так сильно хотілося. Не через те, що мені погано, а скоріше заглушити внутрішню тривогу. Коли тебе везуть люди, яких ти всього пару днів назад не знала і не пам'ятала — напружує.

Стівен мовчав. Рудий, як зазвичай, заіржав. Незнайомець, таке враження, як воскова фігура застиг на місці, дивлячись у вікно.

- Будь ласка! - протягнула я, благально дивлячись на Стівена.

Покосившись на мене, Стівен знехотя відповів:

- Через двадцять хвилин буде заправка, там і купимо.

- Двадцять хвилин? Так довго.

- Що ти очікувала, я тобі з кишені дістану Джека? * - уїдливо зауважив блондин.

Схрестивши руки на грудях, я як скривджена дитина, вдарила ногою по бардачку. Почувши зауваження, я ще більше вирішила подражнити Стівена. Відкривши його, почала перебирати вміст.

- Порно журналу немає?

- Навіщо тобі?

- Ну, я думала у всіх нормальних мужиків, в машині лежать парочка номерів Playboy.

- Навіщо вони мені?

- Ну, ти розумієш ... Коли у хлопця немає дівчини ...

- Джоді! - гримнув на мене Стівен.

- Стівен, вона має рацію, — втрутився рудий. - Зауваж, у всіх нормальних мужиків, повинен бути порно журнал.

- Джо, тебе ніхто не питав. Непотрібно, Джоді не вихована.

- Чому? Я вихована, ще як, закінчила університет.

- Що правда?! - здивувався рудий. - Вітаю. Який?

Я, трохи задумавшись, відповіла:

- Це було так давно. Він називався: «Вулиця та район» Викладачі давали лекції на тему: «Як вижити в гівняному суспільстві?»

- Жартуєш?

Стівен трохи зменшив хід, і я помітила наближення заправки. Потерши руки й, стиснувши кулаки, я видихнула:

- Є!

- Ти приймала наркотики?

Питання, поставлене Стівеном, вибило у мене ґрунт з-під ніг. Все, гарний настрій, вмить зник.

- Що ?!

Я намагалася уникати питань на цю тему, особливо не бажала говорити з незнайомцями. Тут же постало інше питання: «Звідки він дізнався?». Крім старих, брата і Крісті ніхто не знав. Стоп! Той чоловік Роберт, обізвав мене наркоманкою. Виходило, він теж знав. Ні, у мене, що на лобі написано: «Колишня наркоманка!»

- Як ти дізнався?

- Я побачив, у тебе на руках шрами, — відповідь була простою.

Прикривши долонями вигини ліктів, я кивнула.

- Зрозуміло.

- Як давно?

Глибоко задихав, я кинула:

- Не твоя справа! Крапка, тема вичерпана. Я не хочу обговорювати свої помилки, з ким попало.

- Помилки. Ти шкодуєш?

- Так шкодую, що була настільки дурна і наївна. Прошу, не питай.

На очі навернулися зрадницькі сльози, опустивши обличчя, я, накинувши капюшон на голову, вилізла з машини.

- Гей, подруга! Хто платитиме? - крикнув мені у слід касир.

Мало не кинувшись за мною, коли я, підхопивши пакет з пивом і лакричними цукерками, вийшла з магазину. Обернувшись, я головою кивнула в бік Стівена.

- Він заплатить!

Похитавши головою, блондин пішов до каси, а я до машини. Сівши на капоті та зубами розірвавши пакет з цукерками, почала смачно жувати їх. Скривившись, Віллі вліз назад в машину, незнайомець продовжував сидіти нерухомо. Рудий присівши поруч, потягнувся до цукерок.

- О! Це я взяла собі.

- Я ж одну. Обожнюю їх! - відповів Джо, намагаючись витягнути цукерку.

- Гаразд, бери, я нежадібна. Ледь не забула. Що з тим в плащі? Він хоч живий?

- Хто? - Джо обернувшись, подивився на заднє сидіння:

- Малкольм?

- Ага! Він, що онімів або боїться машин?

Немов почувши нас, Малкольм різко повернув голову. Впившись в мене поглядом, я ледь не вдавилася, зрозумівши, що його очі стали повністю чорними. Виплюнувши цукерку, я вигукнула:

- Твою ж мати! Ти це бачив? У нього очі чорні. Чуваки, ви починаєте мене лякати!

- Джоді ... Розумієш ...

Рудий замовк, бо до нас підійшов Стівен. Опустивши голову, Джо заліз назад у машину.

- Блондин поясни мені ...
- Давай потім? Нам ще, аж дві години їхати. До світанку ми повинні, вже бути на місці.

- Хвилиночку! Ти так мені, і не сказав, куди везеш.  По закону, я маю права знати.

Сховавши руки в кишені штанів, Стівен, трохи відійшовши в сторону, ледь стримував себе від гніву. Мене потішило, те, як він себе вів. Перед очима встала картина, що зараз він мене приверне до себе і зацілує.

- Я купив випивку. Що тобі ще треба? Всі свої відповіді ти дізнаєшся, і пошкодуєш.

Мені ж не почулося. Пошкодуєш? Ох, не подобатися все це. Може втекти?

- Навіть і не думай про це, — пригрозив Стівен, зробивши до мене впевнений крок.

Невідривно дивлячись в його карі очі, я зрозуміла, він не жартує. Але, так хотілося протягнути руку і торкнутися. Стиснувши мою руку, він силою заштовхав мене в машину. Подивившись на зап'ясті, я все ще відчувала на шкірі дотик прохолодної руки Стівена. Я повільно перевела погляд на блондина. Він більше не дивився на мене, від цього стало трохи сумно. Догралася. Не розумію, вже нічого з того, що відбувається. Так, безперечно Стівен привабливий, але не настільки, щоб я могла в нього закохатися. Я ж не така. Точно з глузду з'їхала.

Викинувши у вікно п'яту банку з-під пива, я, трохи захмелівши, відчула себе розв'язно. Захотілося поговорити.