2

Розплющивши очі, я сіла. Мені було важко дихати, в роті пересохло, а в грудях пекло.

Труснувши головою, зрозуміла, що тут щось не так. Відкривши рот від подиву, я оглянула світлу кімнату. Моє тіло лежало на купі подушок і білосніжних простирадлах. У великі вікна проникало денне світло.

Потерши обличчя руками, я спочатку подумала, що мені все це сниться. Може чийсь злий жарт? Багатих знайомих у мене немає, так само і родичів. Тоді якого фіга, я робила в цих апартаментах ?! Потрібно тікати, поки ніхто не повернувся. Можуть вимагати грошей, і ще чогось гірше.

Відкинувши убік білосніжне покривало, я оглянула його, боячись залишити на ньому бруд від свого тіла і душі. Моєму здивуванню не було кінця, хтось чудесним чином, переодягнув мене. Одягнена, в нічну ніжно-рожевого кольору, і ледь прикриваючу дупцю, відчувала себе дивно і незвично. Піднявши її, я подивилася на дорогу мереживну білизну.

Мені згадалася минула ніч. Скривившись від відрази до себе, я, озирнувшись, очима пошукала свій одяг. Його, я просто не знайшла. На кріслі біля вікна лежали новенькі джинси, кофтинка зеленого кольору і півчобітки на високих підборах. Поруч на вішалці висіло пальто чорного кольору. Це що розіграш? Виграла в лотерею? Де мої речі?..

Я з обуренням забігла в іншу кімнату. Хотілося почути пояснення, довбаного доброзичливця. Але нікого, так і не знайшла. Я перебувала у квартирі одна. Зупинившись посеред кухні, помітила записку, прикріплену до холодильника. Зірвавши її, неголосно прочитала в голос: «До темряви, щоб ноги вашої в моєму домі не було. Ваш старий одяг в сміттєвому баку, сподіваюся нова, буде впору. Нічого не повертайте. Поснідайте і йдіть ».

Підпис був відсутный. Хто він? Навіщо допоміг мені? Не розумію.

Відкинувши аркуш паперу в сторону, списаний рівним чоловічим почерком. Я, довго не церемонячись, полізла в холодильник. Що тут такого? Він же дав добро на сніданок. Присвиснув, побачивши забитого до відмови продуктами холодильника, я потягнулася за банки з пивом.

Врубав на всю музику, я немов божевільна танцювала. Поки знесилено не завалилася в крісло. Допивши пиво, я знову оглянула кімнату. Треба ж такому статися, що потрапила сюди. Хто б це не був, я піднесла належне гостинності, випивши всю його випивку.

Потрібно було йти. Мене не цікавило, хто він. Подивившись на годинник, я піднялася. Пора. Переодягнувшись в новий одяг, відчувала себе скуто. Особливо на високих підборах, мені здавалося, що я йду, як корова.

В останній раз, оглянувши приміщення, я зачинила двері. На сходах, я налетіла на літнього чоловіка. Вибачившись, поспішила вниз, чуючи в спину обурливу репліку. Як тільки опинилась на вулиці, від подиву відкрила рот. Мене занесло в багатий район, так далеко, я ще не заходила.

Повз пробігали люди, красиво і стильно одягнені. Не звертаючи на мене уваги, що дивно, поспішали у своїх справах. Вперше, я відчула себе спокійно. Мене тут ніхто не знав, на відміну від мого району.

Посміхаючись, я пішла (кілька разів підвернувши ногу) насолоджуючись цим почуттям.

Як тільки багатий район залишився позаду, мене охопив смуток. Проходячи повз, до нудоти знайомих будиночків, відчувала себе ніяково. Десятки пар очей проводжали мене, і тут же шепотілися.

- Це що, Джоді?

- Де це вона так причепурилася?..

- Напевно, знайшла собі багатого ...

Голоси. Голоси. Вони зводили з розуму.

Сховавши руки в кишені пальто, я підійшла до будинку. Скільки себе пам'ятаю, фасад, і колір не змінився. Колись будинок був пофарбований в синій колір, зараз фарба на стінах облупилися з боків. Дах варто було б полагодити й перекрити. Як-не-як, це мій будинок, в ньому я виросла, зробила свій невмілий перший крок.

- А! Це ти? - запитав з кімнати батько, продовжуючи сидіти біля телевізора попиваючи пиво. - Матір! Твоя дочка повернулася.

Шумно видихнувши, я прикусила язика. З ними краще не сперечатися.

- О! Джоді? Що це на тобі? Де взяла? - запитала мати, з'явившись у дверях кухні.

У брудному халаті, вона виглядала втомленою з розпатланим волоссям та колами під очима. В руках, як завжди тримала чашку кави та запалену сигарету. Я не знала, що відповісти, оскільки і сама, нічого не розуміла.

- Що мовчиш? Де була?

В її голосі чулося роздратування.

- Не знаю, — відповіла, намагаючись не дивитися в її бік.

- Як не знаєш?! Десь ти ж взяла ці речі? - закричала мати.

Здригнувшись, я подивилася на неї, слова так і застрягли в горлі.

- Ну ж, відповідай, брудна сука! Поверни їх назад. Ти, що хочеш сидіти як і твій братик?

- Ні! - закричала я у відповідь, миттю кинулися нагору. - Я не знаю, де опинилася.

- Менше пити потрібно! - крикнула вона мені у слід, голосно вилаявшись.

Закрившись в кімнаті, я почала стягувати з себе одяг. Мама права, я повинна його повернути. Залишившись тільки в спідный білизны, я подивилася на зім'яті джинси біля ніг. Розкидані чобітки та пальто, що лежало у мене на ліжку. Я не можу їх носити.

«Мяу!» - голосно занявкав чорний кіт, зістрибнувши на підлогу з шафи.

Затремтівши, я не голосно прошепотіла:

- Ах, це ти Віскас.

Замуркотав кіт потершись об ноги, голодними очима дивився на мене. Видихнувши, я потягнулася за коробкою з кормом. Мати й батько ненавиділи тварин. Так, що я Віскаса намагалася не так часто випускати, вільно бродити по будинку. Висипавши корм в миску, погладила пухнастого кота по голові.

- Ти просто не повіриш, де я побувала, — промовила я, спостерігаючи, як кіт жадібно поглинав їжу.

Немов зрозумівши мене, він на мить, відірвавшись від їжі — моргнув. Розсміявшись, я піднялася і, зібравши речі, склала їх акуратно, потім кілька хвилин дивилася на них. Діставши порожню коробку з-під взуття, я склала все. Притулившись спиною до дверей шафи, я помітила, що кіт терся біля вікна.

- Хочеш погуляти?

Кыт занявкав, нетерпляче стрибаючи зі столу і на підвіконня, і назад. Запустивши п'ятірню в шерсть кота, нагнувшись, чмокнула його в маківку. Як тільки товста, чорна дупа Віскаса, зникла з підвіконня, я присівши на нього оглянула кімнату.