Світломузик — вогник, що співає

Наступної ночі, коли Місяць-срібляник виглядав із-за хмарок і освітлював лісову стежку, друзі знову зібралися під старим дубом. Тіні від дерев виглядали наче намальовані, а ліс дихав спокоєм і тишею.

— Сьогодні, мої любі, — оголосила Сова Гогля, — ми підемо на пошуки Світломузика.

— Це світлячок? — перепитав Їжачок Тимко.

— Так, але особливий, — підморгнула Сова. — Він світиться і... співає!

До їхньої компанії приєдналася маленька та весела Білочка Ліззі, яка обожнювала все незвичайне. Всі разом вони рушили вузенькою стежкою, освітленою місячним сяйвом.

Ліс спав, усі звірята вже бачили свої найсолодші сни, але десь попереду, біля річки, вже чулося тихе-тихе «ла-ла-ла».

— Це він! — прошепотіла Ліззі, яка бігла попереду всіх.

І справді: на гілці старої верби, що схилилася до води, сидів маленький світлячок. Його тіло світилося м'яким, золотавим світлом, а з кожним миготінням лунав новий, чарівний звук. То як ніжна флейта, то як срібна скрипка, а то як малесенький дзвіночок. Світлячок був не більший за насіннячко, але його пісня заповнила собою всю нічну тишу.

— Добрий вечір! — привітався Світломузик, помітивши друзів.

— Ви прийшли на мій концерт?

— А можна нам послухати поближче? — несміливо запитав Тимко.

— Звісно! — усміхнувся світлячок, — але треба дотримуватися правил.

Він підняв малесеньку лапку і почав перераховувати.

— По-перше, не галасувати. По-друге, не ловити мене в баночку, адже моя пісня має літати на волі. І по-третє, не перебивати пісню, бо я можу забути ноти.

Світломузик заплющив очі, і раптом ліс наповнився такою дивовижною мелодією, що вітерець, який щойно грав на гілках, завмер, аби не зіпсувати жодної ноти. Світло від його тіла пульсувало в такт музиці: то ставало яскравішим, то м'якшим, а навколо все здавалося зачарованим. Струмки у річці стали співати разом з ним, листя на деревах ледь-ледь зашепотіло, а квіточки почали розкривати свої пелюстки, щоб краще чути чарівну мелодію.

— Це найкраща пісня, яку я чув, — прошепотів Тимко, витираючи сльози щастя.

— Тому що вона створена для тих, хто вміє слухати серцем, — відповів Світломузик, посміхаючись.

Коли пісня закінчилася, друзі подякували і тихенько рушили додому, несучи в своїх серцях світло і мелодію цієї чудової ночі.

А наступного разу ми дізнаємося про таємницю Місячного Птаха, який щоночі малює кольорові сни для всіх лісових мешканців. Хто бачить веселкові сни, а хто — сни-мелодії? І чому їхні сни такі яскраві?