Сяйво Квітки Місячної Ночі

У Лісі наставав вечір. Сонце повільно ховалося за пагорбами, залишаючи по собі золоті хвильки світла, які танули поміж дерев. З кожною хвилиною ставало тихіше: втомлені листочки шепотіли «надобраніч», жабки готували свої спальні листочки, і навіть мишенята притишено шурхотіли — адже знали: скоро вийде Сова Гогля і розкаже щось особливе.

І вона справді з’явилася — плавно, мов хмаринка, спустилась на гілку старого дуба. Ледь тільки вмостилась — фьюіть! — до неї вже стрибнула білочка Ліззі, з розпатланим хвостиком і очима, що блищали, мов зірки.

— Гогля! Я прийшла! Не заснула, не забула, не заїла горішками, як минулого разу! — радісно повідомила вона, перевіряючи, чи в її торбинці є щось смачненьке на випадок нічного голоду.

— Сьогодні ми вирушимо у дуже особливу мандрівку, — загадково мовила Сова. — Бо цієї ночі цвіте Квітка Місячної Ночі — і тільки сьогодні її можна побачити!

— А вона що, сором’язлива? — прошепотіла Ліззі.

— Не сором’язлива, а магічна. Вона розквітає лише один раз на рік, і лише в найтихішу ніч, коли місяць повний і ліс спить.

— А чому її не можна побачити вдень?

— Бо вона — частина нічної казки, — мовила Сова. — І, між іншим, дуже світлочутлива.

Ліззі слухала, роззявивши ротик, але тут з корчів почувся знайомий голос:

— Чекайте мене! Я взяв термос з гарячим корінцевим чаєм! — це був Їжачок Піксель. Його голочки блищали, бо він набігався, намагаючись не спізнитися.

— Я взяв моркву! А раптом Квітка зголодніє? — додав Зайчик Лиско.

— А я — ковдру! Мені завжди холодно після півночі! — вистрибнула жабка Хряська, вся загорнута в листя лопуха.

Гогля усміхнулась і розправила крила.

— Тоді — рушаймо!

Їх шлях пролягав через галявину Пухнастих Трав, повз Струмок Сопілковий і через Корчі Кудлатих Ягід. Там усі трохи затримались, бо ягідки… ну дуже просились бути з’їденими!

— Ліззі, ти точно не заснеш по дорозі? — запитав Піксель.

— Я? Ніколи! Хіба трохи приляжу на мох... і трішечки… зовсім трохи... посплю... — але Гогля м’яко штовхнула її крилом.

— Он там — уже видно місце, де розквітає Квітка.

Усі насторожились. Навіть жабка перестала кахикати.

Серед галявини, оточеної срібними травами, росла вона — Квітка Місячної Ночі. Її пелюстки були прозорі, наче зіткані з ранкової роси, а в центрі — сяяло щось… щось чарівне.

— Вона ніби дихає світлом… — прошепотала Ліззі. — Мов казка, що ожила!

— Це не просто квітка, — тихо мовила Сова. — Кажуть, вона з’явилася з тієї самої зорі, що впала в ліс багато років тому. І коли вона розцвітає, ліс згадує свої мрії.

— А в неї є запах? — Жабка Хряська потягнула носом. — Пахне… ваніллю… ні… пінкою для купання!

— Я хочу зробити малюнок! — вигукнув Зайчик. — Але мій олівець упав у мох!

Гогля схилила голову.

— Погляньте краще. Просто подивіться й запам’ятайте, як світиться ця ніч. Бо потім вам сни ще довго будуть приносити її сяйво.

Поки друзі мовчки милувались, Квітка затремтіла, легенько погойдалась… і почала закриватися.

— Вона засинає… — прошепотала Ліззі. — Як мила бабуся після казки…

— До наступного літа, — додала Сова. — А тепер — час повертатись.

Вони рушили назад — під спів нічних коників і миготіння перших світлячків.

І тільки Ліззі, озирнувшись востаннє, прошепотала:
— Дякую, Квітко…

_______________________________________________________________________________________

Анонс наступної історії

У наступній історії Сова Гогля повідає про загадкового Світлячоквіта — крихітного лісового мешканця, схожого на світлячка з пелюстками замість крилець. Він з’являється лише тоді, коли хтось загубив шлях у темряві… і веде додому. Але чи справжній він — чи просто легенда?
Не пропустіть нову нічну історію — "Світлячоквіт — світло у темряві"!