Одноокий велетень у Країні Жахів

Анотація:

Моторошна й глибока повість  про Гордія — хлопчика, який виріс у печерах, не знаючи, що насправді є зниклим принцом. Коли правда відкривається, його шлях лежить через Країну Жахів, де оживають найстрашніші кошмари. Та навіть у найтемніших глибинах страху завжди з’являється хтось, хто допоможе — дівчинка Вірляна, маленька добра відьма, що знає: магія починається зсередини.

      Колись давно, у віддаленому королівстві, сталася трагедія: з королівського палацу зник новонароджений принц. Йому був лише місяць, коли няня вранці знайшла порожню люльку.

Пошуки почались негайно: прочісували кожен закуток замку, допитували слуг, нишпорили по шинках і дорогах — але дитина наче крізь землю провалилась.

Згорьована королева не витримала. Вона передала трон своїй молодшій сестрі й замкнулась у високій самотній вежі, яку в народі охрестили Вежею Плачу. Подейкували, що королева збожеволіла, і навіть якби син повернувся — вона не впізнала б його.

Але були й інші чутки. Мовляв, у вежі живе не королева, а черниця, яка цілі дні молиться, а справжня королева покинула вежу й мандрує світом у пошуках сина. Молода правляча королева знала про ці балачки, але страх втратити владу сковував її. Вона не наважувалася перевірити, хто насправді мешкає у вежі.

       Минали роки. Перший, п’ятий, десятий... Але принца так і не знайшли. Ніхто не здогадувався, що Гордій — саме так звали хлопчика — живе в підземеллях разом зі старою відьмою. Вона викрала його тієї ночі й виростила як свого онука. Хлопець щиро вірив, що відьма — його бабуся.

       Він рідко виходив на поверхню. Вчився варити зілля, латати черевики, розуміти мову трав і шепіт печер. Відьма, сама того не помічаючи, відкрила йому світ магії.

       Одного дня вона наказала Гордієві дістати орлине яйце — інгредієнт для зілля нічного зору. Хлопець вирушив у ліс і, знайшовши гніздо, виявив у ньому не яйце, а пожовклу вирізку з газети. Саме в ту мить орел повернувся, і Гордій утік, поклавши вирізку до кишені.

       Повернувшись додому, він нишком прочитав текст. Газета розповідала про знехтувану освіту, дитячу працю, розграбовані землі й страх у серцях людей. У ній ішлося і про зниклого принца — з описом прикмет. І тоді Гордій усе зрозумів: родима пляма, родимка у формі квітки, дивне відчуття, що він не належить підземеллю. Він — той самий принц. А його мати — не бабуся-відьма, а королева, яка зникла в ім’я сина.

Гордій заплакав. Але сльози тривали недовго — він зібрав речі й вирушив до міста, сподіваючись зустріти матір і повернути собі справжнє життя.

Та відьма дізналася про все. Її слуги — духи лісу — донесли, що хлопець знайшов вирізку і покинув дім. Вона розлютилася, знищувала все навколо, але не тому, що хотіла зла хлопцеві. Навпаки — вона прив’язалась до нього і вбити його, як вимагала угода з молодою королевою, вона не могла.

       Відчай привів її до рішення: створити істоту, яка зупинить Гордія. Вона взяла його старий одяг, додавши сліз, жаб’ячих лап і болотяних трав, прошепотіла закляття. З казана вийшла потвора — болотяний монстр з людськими очима й пазурами з бруду. Без жодного слова він вирушив на пошуки хлопця.

       Він знайшов його — і одним поглядом кинув Гордія в Країну Жахів: заборонене місце, створене найтемнішими чаклунами. Країна Жахів відображала найбільші страхи кожного, хто потрапляв туди. І майже ніхто не повертався.

       Гордій опинився у світі, який змінювався щосекунди, підлаштовуючись під його пам’ять. Першим перед ним з’явився вовк — двометрове чудовисько з металевими іклами, отруйною слиною та ненавистю в очах. Хлопець згадав цей кошмар — він снився йому в дитинстві. Але тепер він був іншим:

— Ти не справжній, — сказав Гордій. — Тебе не існує. Ти вигадка, створена моїм страхом.

І вовк розтанув, наче дим.

       Та за ним прийшла єхидна з мечами замість голок. Потім — дев’ятихвостий лис Куміхо. 

Гордій мусив зробити вибір: тікати, ховатися чи прийняти, що страх — не ворог, а ключ. Бо тільки той, хто зустрічається віч-на-віч зі своїми жахами, здатен знайти вихід із Країни Жахів.

       Поки Гордій, утікши від Куміхо, змішував зілля в надії перемогти древнього дев’ятихвостого лиса, Ми помітили в лісі Болотний Образ. Його поява завжди означала, що хтось опинився у біді в Країні Жахів. Цього разу небезпека була надто серйозною, щоб чекати. Вперше Ми, Чарівні Метелики, застосували телепортацію: перенесли Вірляну з берега Фіолетового моря просто до ніг Болотного Образу.

       Це було несподівано, але дівчинка не розгубилася. Вона добре знала легенди про Країну Жахів — або, як її ще називали чаклуни, Країну Темряви. Один з них, вибравшись звідти, сказав, що бачив там лише морок. Але, здається, то була лише його проєкція страху: країна показує кожному те, чого він боїться найбільше.

       Вірляна більше не боялася. Вона вже зустрічалась зі своїм головним страхом — Магічним Дзеркалом — і перемогла. Тому, коли країна спробувала налякати її знову, показавши дзеркало, дівчина лише усміхнулася.

— Ти лише муляж, — мовила вона спокійно. — Я залишила тебе під водами водоспаду. Тобі там і місце.

Дзеркало зникло. Вірляна попрямувала далі — шукати того, кого мала врятувати. Її серце підказувало: часу обмаль.

       Минуло хвилин десять, і дівчина побачила хлопця, що метав у повітря пробірки з якимись рідинами. Це був Гордій.

— Хто перед тобою? — несподівано запитала вона.

Хлопець здригнувся. Йому здалося, що бачить героїню зі сну: світловолоса, впевнена, ніби з іншого світу.

— Куміхо, — нарешті мовив він, залізши на камінь.

— Куміхо не любить собак, — сказала вона. — Може, загарчиш, як мисливський пес?

— Ти допоможеш мені? — надія блиснула в його голосі.

— Я можу загарчати, але лис — не мій страх. Це твій. І лише ти можеш його здолати.

Гордій заплющив очі й уявив себе собакою. Загавкав. Потім загарчав. Куміхо почав розмиватися, стаючи прозорим.