Одноокий велетень у Країні Жахів

Анотація:

Моторошна й глибока повість  про хлопчика Гордія, який виріс у печерах, не знаючи, що насправді є зниклим принцом. Коли правда відкривається, його шлях лежить через Країну Жахів, де оживають найстрашніші кошмари. Та навіть у найтемніших глибинах страху завжди з’являється хтось, хто допоможе — дівчинка Вірляна, маленька добра відьма, що знає: магія починається зсередини.

Колись давно, у віддаленому королівстві, сталася трагедія: з королівського палацу зник новонароджений принц. Йому був лише місяць, коли няня вранці знайшла порожню люльку.

Пошуки почались негайно: прочісували кожен закуток замку, допитували слуг, нишпорили по шинках і дорогах, але дитина наче крізь землю провалилась.

Згорьована королева не витримала горя. Вона передала трон своїй молодшій сестрі й замкнулась у високій самотній вежі, яку в народі охрестили Вежею Плачу. Подейкували, що королева збожеволіла, і навіть якби син повернувся, вона не впізнала б його.

Але були й інші чутки. Мовляв, у вежі живе не королева, а черниця, яка цілі дні молиться, а справжня королева покинула вежу й мандрує світом у пошуках сина.

Молода правляча королева знала про ці балачки, але страх втратити владу сковував її. Вона не наважувалася перевірити, хто насправді мешкає у вежі.

Минали роки. Перший, п’ятий, десятий... А принца так і не знайшли. Ніхто не здогадувався, що Гордій, саме так звали хлопчика, живе в підземеллях разом зі старою відьмою. Вона викрала його тієї ночі й виростила як свого онука. Хлопець щиро вірив, що відьма — це його бабуся.

Він рідко виходив на поверхню. Вчився варити зілля, латати черевики, розуміти мову трав і шепіт печер. Відьма, сама того не помічаючи, відкрила йому світ магії.

Одного дня вона наказала Гордієві дістати орлине яйце — інгредієнт для зілля нічного зору. Хлопець вирушив у ліс і, знайшовши гніздо, виявив у ньому не яйце, а пожовклу вирізку з газети.

— А це ще що?.. — здивувався хлопчик, розкриваючи шмат паперу.

Він не встиг прочитати, бо саме в ту мить повернувся орел, тож, поклавши вирізку до кишені, Гордій втік.

Повернувшись додому, він нишком прочитав текст. Газета розповідала про знехтувану освіту, дитячу працю, розграбовані землі й страх у серцях людей.

— Прикмети зниклого принца: родима пляма, родимка у формі квітки... — читав він з тремтінням у голосі. Гордій зрозумів: дивне відчуття, що він не належить підземеллю через це. Він той самий принц, а його мати не бабуся-відьма, а королева, яка зникла в ім’я сина.

Гордій заплакав, але сльози тривали недовго. Він зібрав речі й вирушив до міста, сподіваючись зустріти матір і повернути собі справжнє життя.

— Гордійчику! — протяжно закричала відьма, почувши від духів лісу, що хлопець знайшов вирізку і покинув дім.

Вона розлютилася, знищувала все навколо, але не тому, що хотіла зла хлопцеві. Навпаки, вона прив’язалась до нього і вбити його, як вимагала угода з молодою королевою, вона не могла. Відчай привів її до рішення: створити істоту, яка зупинить Гордія. Вона взяла його старий одяг, додавши сліз, жаб’ячих лап і болотяних трав, прошепотіла закляття. Майже відразу з казана вийшла потвора — болотяний монстр з людськими очима й пазурами з бруду. Він поклонився відьмі і без жодного слова вирушив на пошуки хлопця.

Монстр швидко його знайшов – для Болотного Образу це як порахувати до п'яти...  Один його погляд, і Гордій вже в Країні Жахів: заборонене місце, створене найтемнішими чаклунами.

Країна Жахів відображала найбільші страхи кожного, хто потрапляв туди, і майже ніхто не повертався.

Гордій опинився у світі, який змінювався щосекунди, підлаштовуючись під його пам’ять. Першим перед ним з’явився вовк — двометрове чудовисько з металевими іклами, отруйною слиною та ненавистю в очах. Хлопець згадав цей кошмар. Він снився йому в дитинстві, але тепер він був дещо іншим.

— Ти не справжній, — сказав Гордій. — Тебе не існує. Ти вигадка, створена моїм страхом.

І вовк розтанув, наче дим.

— Це було нескладно, — мовив він, присівши на землю. 

Земля була холодною й вологою, і ця сирість одразу пробралася крізь одяг до шкіри. Проте хлопець не відчув холоду — його серце зігрів спогад про те, як відьма усміхалася, коли він уперше приготував зілля.
– Як можна бути такою різною? – дивувався Гордій раптовій зміні настрою відьми.
Його роздуми обірвала поява єхидни з мечами замість голок. А потім, коли хлопець справився і з нею, з’явився дев’ятихвостий лис Куміхо. Гордій мусив зробити вибір: тікати або ж ховатися.

Поки Гордій, утікши від Куміхо, змішував зілля в надії перемогти древнього дев’ятихвостого лиса, Ми помітили в лісі Болотний Образ. Його поява завжди означала, що хтось опинився у біді в Країні Жахів. Цього разу небезпека була надто серйозною, щоб чекати. Вперше Ми застосували телепортацію: перенесли Вірляну з берега Фіолетового моря просто до ніг Болотного Образу. Це було несподівано для неї, але вона не розгубилася. Вірляна добре знала легенди про Країну Жахів або, як її ще називали чаклуни, Країну Темряви. Один з них, вибравшись звідти, сказав, що бачив там лише морок. Але, здається, то була лише його проєкція страху: країна показує кожному те, чого він боїться найбільше.

Вірляна більше не боялася. Вона вже зустрічалась зі своїм головним страхом, Магічним Дзеркалом, і перемогла. Тому, коли країна спробувала налякати її знову, показавши дзеркало, дівчина лише усміхнулася.

— Ти лише муляж, — мовила вона спокійно. — Я залишила тебе під водами водоспаду. Тобі там і місце.

Дзеркало зникло. Вірляна попрямувала далі шукати того, кого мала врятувати. Її серце підказувало: часу обмаль.

Минуло хвилин десять, і дівчина побачила хлопця, що метав у повітря пробірки з якимись рідинами. Це був Гордій.

— Хто перед тобою? — несподівано запитала вона.

Хлопець здригнувся. Йому здалося, що бачить героїню зі сну: світловолоса, впевнена, ніби з іншого світу.