Магічне Дзеркало, яке бреше

Анотація:

Моторошна, глибока і світла казкова повість, у якій Магічне Дзеркало показує дітям найтемніші їхні страхи — поки Вірляна не з’являється, щоб нагадати: навіть проти зла можна боротися добром. У цій історії зустрічаються темна магія, справжня відьма і маленька героїня, яка змінює світ не чарівною паличкою, а вірою в добро. Дзеркала перестають брехати — коли діти вчаться бачити себе по-справжньому. Але чи була таки Вірляна звичайною дівчиною? Ні, вона також відьма, але, попри чари, не забуває про саме головне: магія починається з тебе.

       Останнім часом у чарівному світі знову почали з’являтися відьми. Не ті, що варять зілля чи літають на мітлах, — а ті, що майстерно працюють зі страхами. Вони не з’являються відкрито, не б’ються блискавками з добром. Вони приходять тихо — через тріщини в стінах, через дзеркала, через сни.

       Одна з них, волохата відьма, давно мріяла зламати основу казкового світу — його віру в добро. Вона створила особливе дзеркало. Воно не просто відображало — воно показувало кожній дитині найстрашніший страх, той, що ховався десь у глибині серця. Страхи оживали, і ніхто не знав, чи це сон, чи реальність. 

       Чимало дітей втратили спокій через Магічне Дзеркало. Врятуватися від його чарів вдавалося лише добрим, щирим дітям. Щодо вередунів — вони були приречені бачити страхи, аж поки Ми, Чарівні Метелики, не дізналися про Магічне Дзеркало. 

Тоді Ми знову покликали Вірляну на допомогу. Бо діти почали боятися самих себе. Вони перестали сміятись. А дорослі — відмахувались: мовляв, це просто фантазії. І лише Ми знали, що тут діє темна магія.

       Коли Вірляна вперше побачила себе в тому дзеркалі — не побачила ні себе, ні свого світу. Лише темряву. Лише те, що може бути, якщо вона зламається. А потім вона побачила, як її бабусю — єдину людину, яка завжди була поруч — затягує у в’язницю з темного скла, а вона, Вірляна, стоїть — безпорадна.

Цього було досить.

Вона не стала плакати. Не втекла. Вона взяла маркер — і на поверхні дзеркала намалювала чотирилисту конюшину. Символ віри, удачі, життя. Дзеркало зупинилось. Більше жодних страшних казок.

       Після цього Вірляна надіслала послання у всі чарівні землі: кожен, хто має дзеркало, має намалювати на ньому конюшину — щоб воно більше ніколи не перетворювалося на зброю.

Але, як завжди, не всі послухались.

Батьки сміялися: «Це просто дитячі вигадки». І дзеркала продовжували вивертати назовні найтемніші куточки дитячої уяви.

       Тоді Вірляна вирушила в мандрівку. Вона мала знайти те саме дзеркало — перше, головне. Вірляна годинами сиділа в бібліотеці, читала книги, пила холодний чай. Занотовувала все, що могла. Вивчала воду, скло, магію. І лише коли була зовсім виснажена, прокинувшись після короткого сну, побачила перед собою стару книгу. У ній — легенда про водоспад, створений німфою для людини, яку вона кохала.

Ідеальне місце, щоб сховати щось небезпечне.

Подивилася Вірляна навкруги — нікого, лише чорний кіт. Подякувала йому за допомогу і, покрутивши перстень на руці, мовила голосно та чітко:

— До чарівного водоспаду!

       Німфи з чоловіком там не було, але було дзеркало. Вона намалювала на ньому ту саму чотирилисту конюшину, тільки цього разу — золотими фарбами. Це були чарівні фарби, зроблені зі справжнього золота, гірської води та лотоса, що ріс на Озері Бажання.

Спершу — тиша. А потім у дзеркалі з’явилися усміхнені відображення дітей.

Так маленька добра відьма зрозуміла: її магія спрацювала.

       Відтоді діти, дивлячись у дзеркало, більше не бачили страшних казок. Вони бачили щасливі усміхнені відображення. Магія працювала так, що навіть коли в дитини не було настрою — дзеркало дарувало світло. І впродовж дня дитина почувалася добре й щасливо.

       Усе закінчилося? Ні. Волохата відьма повернулася. Вона побачила дівчинку біля магічного дзеркала. І в її очах був подив: ця дівчинка… не боялася.

       Вірляна спокійно повернула дзеркало на місце під воду і мовчки дивилася на відьму. Розлютилася стара відьма. Вона ще ніколи не бачила такої впевненої в собі дівчинки!

Кинулася вона на Вірляну, не підозрюючи, що перед нею — одна з найталановитіших відьом казкового світу. Вірляна дістала своє дзеркало — і загнала відьму до його пастки.

Відьма билася об скло, намагаючись вийти, але марно. Колись дзеркало було її зброєю. Тепер воно — її тюрма. І воно — в надійних руках.

Вірляна, покрутивши перстень, мовила:

— Додому!

А її дім — там, де вона потрібна. Бо дім — це не дах. Дім — це місце, де ти змінюєш світ. Там, де в дзеркалах — більше не страх, а щира усмішка, бо магія починається з тебе.