Тарган Хам Золотий Вусик у Королівстві Сміху

Анотація:

Моторошна казкова повість про те, як звичка сміятися з усього може стати згубною. До Королівства Сміху приходить темний чаклун у масці блазня, і поступово воно перетворюється на музей золотих статуй. Лише хоробрий хлопчик Власій та дівчинка Вірляна здатні протистояти золотоносному таргану й перемогти зло.

Повість порушує важливі теми критичного мислення, сили добра й небезпеки байдужості.

Королівство Сміху ніколи не знало сліз. Люди сміялися навіть тоді, коли йшов холодний дощ або коли хтось незграбно падав на бруківку. Та одного дня здалеку до міста прийшов дивний чоловік. У нього було обличчя блазня з яскравою усмішкою, але очі залишалися глибокими й порожніми, ніби в них давно згасло будь-яке світло. Якби Ми відразу помітили цей порожній погляд, можливо, усе склалося б інакше.

Спочатку він просто розповідав веселі анекдоти, жартував із дітьми, підморгував дорослим і здавався абсолютно нешкідливим. А потім, голосно сміючись, кинув на бруківку яблучний огризок. Ті, хто спостерігав за ним, спершу здивувалися, але невдовзі теж почали реготати й кидати на землю все, що завалялося вдома. Це жарт, правда? Усе навколо — просто жарт…

За кілька днів вулиці королівства перетворилися на справжні смітники. За тиждень сморід заповнив будинки й двори, в за місяць із щілин у стінах і підлогах почали вилазити миші та таргани. Їх було так багато, що важко було порахувати. Серед них був один, особливий  — Тарган Хам Золотий Вусик. Цей тарган був завбільшки з долоню дитини, панцир блищав, немов щойно відполірований лак, а правий вус був довгий і блискучий. Коли він торкався будь-якого предмета своїм вусом, той миттєво перетворювався на чисте золото. Ніхто не бачив, як саме він з’явився, але разом із ним у королівство прийшло справжнє лихо.

Ми терміново викликали Вірляну, адже часу залишалося дедалі менше. Тарган уже почав перетворювати людей на холодні золоті статуї, і в їхніх очах більше не спалахував сміх.

Той, хто називав себе блазнем, насправді був темним чаклуном. Він хотів створити величезний музей із золотих тіл зовсім не для збагачення, адже золота в нього було вдосталь. Він робив це виключно для власної втіхи й задоволення.

Чаклун голосно розсміявся, коли перший будинок перетворився на золото, потім фонтан, а за ним і пес, що сидів на ланцюгу. Усі почули його моторошний сміх саме тоді, коли Тарган Хам Золотий Вусик перетворив першу людину на статую, і в ту мить місту вже було зовсім не до сміху.

Коли Вірляна нарешті прибула, майже половина королівства вже сяяла холодним, мертвим золотом.

— Це справжній музей, — тихо мовила вона, ніби звертаючись до самої себе. — Я можу впоратися з чаклуном, але для таргана мені потрібен…

Вона раптом усміхнулася, побачивши на вулиці хлопчика. Його звали Власій. Йому було тринадцять років, і він старанно збирав сміття. Босоніж, із подряпаними руками, він тягнув важкі мішки до своєї саморобної машини, яка перетворювала сміття на міцну цеглу. Вірляна не вірила власним очам. Ми теж не могли повірити своїм крилам.

— Він чистий, — промовив старший Метелик.

— І розумний, — додав інший.

— Але чи вистачить йому хоробрості? — запитала Вірляна.

— Так, — відповіли Ми. — А якщо її трохи забракне, ти йому допоможеш.

Вірляна підійшла до Власія й одразу заговорила про справу. Вона розповіла хлопчику, що якщо не знищити великого таргана, від королівства скоро нічого не залишиться.

— Я це вже знаю, — спокійно відповів Власій, продовжуючи збирати сміття.

«Він дійсно розумний», — подумала Вірляна, допомагаючи йому кидати сміття до машини.

— Ти допоможеш мені? На тобі — тарган, на мені — чаклун.

Саме тоді Ми згадали, що Вірляна боїться тарганів. Ми, Чарівні Метелики, нічого не боїмося, тому зовсім забули про вразливість інших.

— Так, — відповів Власій, збільшуючи потужність своєї машини. — Я спостерігав за тарганом кілька днів і помітив, що він дуже любить їсти. Не хвилюйся, він незабаром потрапить до моєї пастки. Щасти тобі з чаклуном!

Власій тепло усміхнувся Вірляні й пішов на сусідню вулицю. І саме вчасно, бо Тарган Хам Золотий Вусик незабаром потрапив до пастки. Льодяник з інжирним смаком, покладений у золотій коробці, зробив свою справу. Хлопчик швидко накрив коробку важкою золотою кришкою й щосили побіг до печі.

Коли Власій кинув таргана у полум’я, пекельний вереск розкотився вулицями й дійшов аж до серця чаклуна.

— Хтось спалив мого таргана… — прошепотів чаклун. — А отже, я більше не невразливий.

Він оглянувся навколо й зустрівся поглядом із Вірляною.

— Ти!.. — зашипів він люто.

— Так, це я, — спокійно відповіла дівчинка, відкриваючи пляшку з особливим еліксиром. — Пограємо?

— Я люблю ігри! — зареготав чаклун.

— Ця тобі точно не сподобається.

Вірляна рішуче вилила на нього еліксир. Сталося те, чого навіть Ми не могли передбачити: чаклун раптом заплакав, зморщився, став дедалі меншим і нарешті зовсім розчинився в повітрі. У ту ж мить золоті статуї почали оживати. Пес голосно загавкав, і Власій почув цей радісний звук.