Крилатий кіт і пацюк з золотим зубом

 Анотація :

       У Королівстві Тістечкових Утіх з’являється нова кондитерка — зморшкувата відьма з двома вірними створіннями: крилатим котом і пацюком із золотим зубом. Її солодощі пахнуть дитинством, але ховають жорстоке прокляття. Поки мешканці поволі божеволіють від голоду, Чарівні Метелики шукають ту, хто зможе врятувати всіх. І знаходять її — одинадцятирічну Олівію, дівчинку з очима, в яких горить допитливість.

Повість про відвагу й магію, спокусу, вибір і про дім, який може з’явитися навіть у найтемнішій ночі.

       Ця історія почалася з прибуттям відьми до Королівства Тістечкових Утіх, яке славилося десертами на весь магічний світ. Стара відьма — зморшкувата, мов змарнілий пергамент — прибула до королівства вночі з мішком, який важив більше, ніж її тіло. У ньому були не лише магічні книги, а й двоє істот, породжених магією: кіт із крилами кажана та пацюк із єдиним — але золотим — зубом.

       Ці створіння були результатом чорної магії відьми, тож віддано служили їй — і лише їй. Вони були її очима, руками й знаряддям. Кіт — мовчазний і швидкий. Пацюк — цинічний, жорстокий і обережний. Ідеальна команда для великої гри.

       Відьма відкрила кондитерську, де продавала тістечка у формі сонечок і хмаринок. Їхній запах був солодким, мов спогади дитинства. На перший погляд — звичайні тістечка, та кожне з них містило прокляття. Той, хто куштував бодай шматочок, прагнув ще. Аж поки не прокидався голод настільки дикий, що люди гризли дерева, склянки, власні шкарпетки та шнурки. Цей божевільний голод знищував людину зсередини — і тоді кіт ловив для відьми цих людей і кидав у шахти. Там, у темряві, вони добували для неї алмази, працюючи за три тістечка на день. Три тістечка з кам’яного пилу, бо за кондитера був пацюк.

       Поки королівство повільно вмирало від солодкого голоду, Ми, Чарівні Метелики, побачивши, що мешканців у королівстві стає менше, а тістечок — більше, зрозуміли: настав час діяти. Ми могли б покликати на допомогу Вірляну — вона якраз покінчила з відьмою та балакучими фекаліями — але Нам потрібен був новий промінь сонця серед похмурої пітьми, і ця відьма не була такою вже небезпечною, щоб викликати Вірляну. Тож Ми вирушили на пошуки нової дитини — нею стала Олівія. Тоненька, мов тріска, з легкою кульгавістю й очима, в яких палала допитливість. Їй було одинадцять. Вона щодня мила підлогу, прала, варила їсти — займалася домашнім господарством, бо її брати й сестри давно махнули на все рукою. Олівія саме вибивала пил із килима, коли її побачили Чарівні Метелики, тобто Ми.

       Ми закружляли навколо неї, і вона, сама не розуміючи як, опинилася біля кондитерської. Олівія озирнулася, а потім побачила крилатого кота, що виносив мішок. Дівчинка завмерла. Вона витріщилася на нього, не вірячи своїм очам.

— Але… але ж коти не літають! — прошепотіла вона.

Кіт тим часом легко ширяв у повітрі, роблячи кола над деревами, над будинками. Олівія зойкнула — не зі страху, а від захвату. Вона ніколи не бачила нічого подібного.

— Це справжнє чаклунство! — вигукнула вона і засміявшись, побігла за котом.

       Кіт залетів у димар покинутої пекарні, Олівія, охоплена тривогою, але й рішучістю, дісталася туди через вікно. Усередині пахло свіжою випічкою, хоча піч була холодна.

       На столі блищав пил. А пацюк стрибав із форми на форму, перетворюючи кам’яний пил на ласощі. Олівія трохи здивувалася, але не злякалася. Вона не любила солодке — і чари тістечка не діяли на неї.

       Олівія непомітно підкралася до столу, і коли пацюк відвернувся, вона накрила його кухлем. Але той торкнувся його зубом — і кухоль перетворився на тістечко. Олівія кинулася тікати, та спіткнулася.

       І тоді… пацюк стрибнув. Олівія була вже готова зустріти кінець — якби не кіт. Він зупинив пацюка, але замість того, щоб звільнити дівчинку, він… зв’язав її. Посадив за стіл. І зник.

— Не їж нічого, — прошепотів перед тим.

«Це мій кінець...» — подумала дівчинка.

       Та до кінця було ще далеко. Кіт вирішив схитрувати, вперше пішовши проти відьми. Сказавши їй, що забив лапку і повернеться до роботи завтра, пішов відпочивати на піч. Відьма гадала, що він спить, а крилатий кіт насправді слідкував за нею — і, дочекавшись, коли вона сіла вечеряти, замаскував тістечка з прокляттям під тістечка із сусідньої кондитерської, і поклав їх до тарілки відьми.

Вона з’їла одне тістечко, а потім друге, третє — й так доти, поки не почала втрачати розум. Кіт поклонився відьмі і, не вагаючись, кинув магічні книги у воду, бо часи її магії закінчилися.

       Коли крилатий кіт повернувся за Олівією, пацюк першим ділом поцікавився у кота, що сказала відьма щодо дівчинки. На що кіт відповів:

— Вона буде головною прикрасою ярмарку-уу!

— Вона перетвориться на тістечко! — зрадів пацюк, збираючись стрибнути на Олівію.

Та крилатий кіт випередив його. Він схопив пацюка — і проковтнув його. Олівія боялася, що кіт перетвориться на тістечко, та цього не сталося — одна магія протидіяла іншій магії. З котом усе було добре.

— Ти мене врятував... — прошепотіла дівчинка. — Але чому?

— Через них, — відповів він, дивлячись на Нас.

— Але я нічого не бачу!.. Ми з тобою лише вдвох.

«Вона добра, — подумав кіт, — але магія відкрита для неї лише частково».

       Вони залишили пекарню разом. Ми кружляли над ними, а потім полетіли далі, подарувавши Олівії можливість бути собою, а котику — теплий дім. Він муркотів ночами, коли Олівія засинала, і стеріг її сни.

       І якщо колись вам зустрінеться чорний кіт із крилами — не лякайтесь. Це просто хтось, хто дуже довго шукав дім.