Крилатий кіт і пацюк з золотим зубом

 Анотація :

У Королівстві Тістечкових Утіх з’являється нова кондитерка — зморшкувата відьма з двома вірними створіннями: крилатим котом і пацюком із золотим зубом. Її солодощі пахнуть дитинством, але ховають жорстоке прокляття.

Поки мешканці поволі божеволіють від голоду, Ми шукаємо ту, хто зможе врятувати всіх. І знаходимо — одинадцятирічну Олівію, дівчинку з очима, в яких горить допитливість.

Це повість про відвагу й магію, спокусу, вибір і про дім, який може з’явитися навіть у найтемнішій ночі.

Історія ця почалася з тихого прибуття відьми до Королівства Тістечкових Утіх, яке славилося найсмачнішими десертами на весь магічний світ. Стара відьма, зморшкувата, мов змарнілий пергамент, прибула вночі з важким мішком, що важив значно більше, ніж її власне тіло. У тому мішку лежали не лише старі магічні книги, а й двоє істот, народжених темною магією: кіт із крилами кажана та пацюк із єдиним, але яскравим золотим зубом.

Ці створіння були справжнім витвором чорної магії відьми, тому служили їй віддано й беззаперечно. Вони стали її очима, руками й найгострішим знаряддям. Кіт був мовчазним і швидким, наче тінь, а пацюк — цинічним, жорстоким і надзвичайно обережним. Разом вони становили ідеальну команду для великої й небезпечної гри.

Відьма швидко відкрила невеличку кондитерську, де почала продавати тістечка у формі сонечок і хмаринок. Запах тістечок був таким солодким і теплим, що нагадував найніжніші спогади дитинства. На перший погляд це були звичайні ласощі, проте кожне тістечко ховало в собі підступне прокляття. Той, хто куштував хоча б маленький шматочок, одразу починав прагнути ще й ще, аж поки не прокидався в ньому такий дикий, ненажерливий голод, що люди в відчаї гризли дерева, склянки, власні шкарпетки й навіть шнурки від взуття. Цей божевільний голод повільно знищував людину зсередини, й саме тоді крилатий кіт ловив цих нещасних і кидав їх у глибокі шахти, де вони добували для відьми алмази, працюючи лише за три тістечка на день. Пацюк був за кондитера,  і пік він тістечка з кам’яного пилу.

Поки королівство повільно вмирало від солодкого безумства, Ми уважно спостерігали. Коли помітили, що мешканців стає дедалі менше, а тістечок — усе більше, Ми зрозуміли: настав час діяти. Ми могли б покликати на допомогу Вірляну, яка щойно впоралася з відьмою та балакучими фекаліями, але цього разу Нам потрібен був новий промінь сонця серед похмурої пітьми. Ця відьма не була настільки небезпечною, щоб турбувати Вірляну, тому Ми вирушили на пошуки нової дитини. І знайшли її — одинадцятирічну Олівію.

Дівчинка була тоненькою, мов тріска, з легкою кульгавістю й великими очима, в яких яскраво палала допитливість. Їй доводилося щодня займатися всім домашнім господарством: мити підлогу, прати, варити їжу, бо її брати й сестри давно махнули на все рукою. Саме тоді, коли Олівія старанно вибивала пил із старого килима, Ми закружляли навколо неї, перенісши її до кондитерської відьми.

Олівія озирнулася й побачила крилатого кота, який легко виносив важкий мішок. Вона завмерла на місці, не вірячи власним очам.

— Але ж коти не літають… — прошепотіла вона здивовано.

Кіт тим часом ширяв у повітрі, роблячи граційні кола над деревами й будинками. Олівія зойкнула вже не від страху, а від щирого захвату. Вона ніколи раніше не бачила нічого подібного.

— Це справжнє чаклунство! — радісно вигукнула дівчинка й, засміявшись, побігла за котом.

Кіт залетів у димар покинутої пекарні. Олівія, охоплена сумішшю тривоги й рішучості, дісталася туди через маленьке вікно. Усередині пахло свіжою випічкою, хоча піч була холодною й порожньою. На столі блищав тонкий шар пилу, а пацюк стрибав із форми на форму, перетворюючи звичайний кам’яний пил на апетитні ласощі. Олівія трохи здивувалася, але не злякалася. Вона ніколи особливо не любила солодке, тому чари тістечок не діяли на неї.

Дівчинка непомітно підкралася до столу і коли пацюк на мить відвернувся, вона швидко накрила його кухлем. Та пацюк торкнувся кухля своїм золотим зубом, і той миттєво перетворився на тістечко. Олівія кинулася тікати, але спіткнулася.

— Лишенко! — закричала Олівця.

 Пацюк уже готовий був стрибнути на неї, коли раптом кіт зупинив його. Замість того щоб звільнити дівчинку, кіт зв’язав її й посадив за стіл, а сам зник у темряві.

— Не їж нічого, — тихо прошепотів він перед тим, як зникнути.

«Це мій кінець…» — з тривогою подумала Олівія.

Але до кінця було ще дуже далеко. Кіт вирішив схитрувати вперше за багато років. Він сказав відьмі, що забив лапку, і пішов відпочивати на піч. Відьма повірила, що він спить, а крилатий кіт насправді уважно стежив за нею. Дочекавшись, коли вона сіла вечеряти, він замаскував тістечка з прокляттям під звичайні ласощі з сусідньої кондитерської й поклав їх до її тарілки.

Відьма з’їла одне тістечко, потім друге, третє — і так продовжувала, аж поки не почала втрачати розум. Кіт спокійно вклонився їй на прощання, а потім без вагань кинув усі її магічні книги у глибоку воду, бо часи її темної магії нарешті закінчилися.

Коли крилатий кіт повернувся за Олівією, пацюк відразу поцікавився, що сказала відьма щодо дівчинки. Кіт спокійно відповів:

— Вона буде головною прикрасою ярмарку-уу!

— Вона перетвориться на тістечко! — зрадів пацюк і вже зібрався стрибнути на Олівію.

Та крилатий кіт випередив його. Він швидко схопив пацюка й проковтнув його. Олівія злякалася, що кіт тепер теж перетвориться на тістечко, але цього не сталося. Одна магія чудово протидіяла іншій. З котом усе було добре.

— Ти мене врятував… — прошепотіла дівчинка, дивлячись на нього з подякою. — Але чому?

— Через них, — м’яко відповів кіт, піднявши погляд угору.

— Але я нікого не бачу… Ми з тобою лише вдвох.

«Вона добра, — подумав кіт, — але магія відкривається їй лише частково».

Вони разом залишили стару пекарню. Ми тихо кружляли над ними, а потім полетіли далі, подарувавши Олівії можливість бути собою, а крилатому котику — теплий і затишний дім.