Посмішка крокодила

Анотація:

У світі, де магія може спотворити навіть наймиліше створіння, слоненя з тілом крокодила й крилами фламінго вирушає на пошуки себе разом із хлопчиком Атанасієм. Попри прокляття злої чаклунки, вони долають спрагу, страх і самотність, щоб знайти справжню силу у дружбі, хоробрості й надії.

Це історія про вибір, зцілення й віру в те, що навіть найстрашніше можна змінити.

У королівстві, схованому серед спекотних вітрів і химерних лісів, жила стара чаклунка. Бажання величі з’їдало її зсередини. Вона прагнула стати такою сильною, щоб ніхто більше не сміявся, коли вона проходить повз.

— Як це зробити? Як зробити… — шепотіла вона день у день.

Відповідь прийшла разом із нічною бурею — чаклунка вирішила викрасти всіх дітей із казкового світу. Не просто забрати, а перетворити їх на істот, від яких увесь світ ридатиме від жалю й страху.

Вона зварила два страшних зілля: одне — з крові єдинорога, зубів і язика крокодила, друге — з пір’я фламінго й нутрощів дивних птахів. Першу спробу вона зробила на дитині, викраденій із племені тубільців, перетворивши дитину на крокодила. Та плем’я не заплакало, бо тубільці давно звикли до втрат — змії, леви, канібали… Сльози висохли, а дитячий плач давно стих.

Тоді чаклунка подалася до інших земель. Вона співала зміїні пісні, заманювала дітей солодкими цукерками, робила все, аби тільки викрасти їх. Саме в цей час у її королівстві сталася дивна подія. У два казани з зіллям одночасно впало маленьке слоненя. Можливо, воно просто хотіло напитися, а може, шукало пригод. Магія зреагувала несподівано й сильно. Слоненя перетворилося на дивну істоту: тіло слона, паща крокодила замість хобота й жалюгідні крила фламінго, що виглядали чужими на такій важкій постаті.

Рідні не впізнали його. Батько перелякано втік, а мати зупинилася, довго дивилася на дивне створіння, а потім мовчки пішла геть, залишивши позаду лише плач і розбите серце.

Слоненя блукало самотнє, вигнане й налякане, аж поки його не знайшов хлопчик на ім’я Атанасій. Хлопчик не злякався. Він уважно вислухав сумну історію слоненя й тихо сказав:

— Якщо хтось тебе перетворив, то, мабуть, ми зможемо тебе повернути. Я не обіцяю дива, але… спробуємо?

Разом вони вирушили до Озера Бажань. Йшли кілька днів майже без їжі й майже без води, і коли нарешті дісталися, серце стислося: озеро повністю висохло. Чаклунка передбачила, що хтось захоче зцілитися, і знищила єдиний шлях назад.

— Хтось іще може впасти в той казан, — сумно промовив Атанасій.

Слоненя лише важко кивнуло головою. Вони вирішили: спершу треба знищити зілля, а потім думати, як урятувати себе.

Знесилені, з пересохлими горлами, вони вже майже втратили надію, коли з неба тихо спустилися Ми. Ми принесли чисту прохолодну воду, хоч ніхто не зрозумів, як саме. Друзі жадібно напилися, і Ми зникли так само тихо, як і з’явилися.

На світанку, прокинувшись під старим деревом, слоненя несподівано змахнуло крилами й піднялося в повітря. Воно літало!

— Полетімо! — радісно сказав Атанасій, приховуючи здивування.

І вони полетіли.

Замок чаклунки був порожній. 

— Що будемо робити? — запитало слоненя.

— Приберемо тут, – усміхнувся хлопчик. 

Друзі розбили казани, спалили старі книги й магічні записи, сам замок вирішили залишити, бо навіть зло має право на дім.

А чаклунка так і не змогла повернутися. Ми зробили її невидимою для всіх дітей. Вона блукала світом самотня й, можливо, саме тоді вперше в житті гірко заплакала.

Слоненя й Атанасій зустріли Нас ще раз. Ми вказали їм шлях до тихої річки, на березі якої ріс чарівний бамбук. Варто було Слоненяті з’їсти кілька стебел, як спрацювала магія, частково. Крила залишилися, а замість крокодилячої пащі з’явився справжній хобот. 

— Атанасію...

Голос із неба лагідно промовив:

— Це для того, щоб ви вдвох могли літати разом.