Посмішка крокодила

Анотація:

       У світі, де магія може спотворити навіть наймиліше створіння, слоненя з тілом крокодила й крилами фламінго вирушає на пошуки себе разом із хлопчиком Атанасієм. Попри прокляття чаклунки, вони долають спрагу, страх і самотність, щоб знайти справжню силу — у дружбі, хоробрості й надії. Історія про вибір, зцілення й віру в те, що навіть найстрашніше можна змінити. 

       У королівстві, схованому серед спекотних вітрів і химерних лісів, жила стара чаклунка. Бажання величі зжирало її зсередини — вона прагнула стати такою сильною, аби ніхто не сміявся, коли вона проходить поруч.

«Як це зробити? Як це зробити...» — думала чаклунка з дня на день.

Відповідь прийшла разом із нічною бурею: викрасти всіх дітей із казкового світу. Не просто вкрасти — перетворити їх на щось таке, що змусить увесь світ ридати від жалю та страху.

       Вона зварила два зілля: одне — з крові єдинорога, зубів і язика крокодила, інше — з пір’ям фламінго і нутрощами дивних птахів. І вперше спробувала їх на дитині, вкраденій з племені тубільців. Дитина стала крокодилом. Але це не принесло чаклунці очікуваної насолоди — бо плем’я не плакало. Вони звикли до втрат: змії, леви, канібали... Сльози давно висохли, а дитячий плач давно стих.

       Тоді чаклунка подалася до інших земель — співала зміїні пісні, заманювала дітей цукерками, робила все можливе, аби вкрасти їх. І саме в цей час у її королівстві трапилася дивна подія — у два казанки водночас упало слоненя. Можливо, просто хотіло попити — а може, шукало пригод. Але його доля була запечатана. Магія зреагувала непередбачувано — і слоненя стало істотою з тілом слона, пащею крокодила замість хобота і крилами фламінго, які виглядали жалюгідно на такій громіздкій постаті.

       Рідні не впізнали слоненя. Батько втік переляканий, а мати... мати зупинилася. Довго дивилася на нього, а потім пішла, залишивши позаду плач і власне серце.

       Слоненя блукало — самотнє, дивне, вигнане. І тоді його знайшов хлопчик на ім’я Атанасій. Хлопчик не злякався. Він просто вислухав історію слоненяти, а потім сказав:

— Якщо  хтось тебе перетворив, може, ми зможемо тебе повернути... Я не обіцяю. Але гадаю, що потрібно спробувати. Спробуємо?

       Разом вони вирушили до Озера Бажання. Йшли кілька днів без їжі та майже без води. Але коли дісталися — виявилося, що озеро висохло.Чаклунка передбачила, що хтось шукатиме порятунок  і знищила єдиний шлях назад.

— Хтось ще може впасти в той котел, — тихо мовив Атанасій.

Слоненя лише кивнуло. Вони вирішили: спершу знищити зілля. Потім — думати, як урятувати себе.

       Знесилені, без води, вони майже здалися. Але тоді з неба спустилися Ми — неземні, золоті метелики. Ми,, Чарівні Метелики, несли воду, хоч ніхто не міг зрозуміти як. І щойно друзі напилися — Ми зникли.

       На світанку, прокинувшись під деревом, слоненя несподівано змахнуло крилами й піднялось у повітря. Воно літало!

— Полетімо, — сказав хлопчик, не подаючи виду, що здивувався.

І вони полетіли.

       Замок був порожній. Вони розбили казани, спалили книги й магічні записи. Сам замок залишили — бо навіть зло має право на дім. Але чаклунка вже не змогла повернутись: Ми зробили її невидимою для всіх дітей. Вона блукала світом сама. І, можливо, саме тоді вперше заплакала.

       А слоненя та Атанасій зустріли Нас ще раз. Ми, Чарівні Метелики, вказали їм шлях до річки, на березі якої ріс чарівний бамбук. Слоненя його з’їло — і магія спрацювала. Частково. Крила лишилися, але знову з’явився хобот. І голос із неба сказав:

— Це для того, щоб ви вдвох могли літати.