Кролик із залізною щелепою

Анотація:

Це історія про внутрішню силу, розум і те, що навіть найстрашніший монстр може стати звичайним пухнастим створінням, якщо дати йому шанс і трохи селери.

Після загадкових зникнень дітей під час приїзду мандрівного театру п’ятнадцятирічна принцеса Арета вирушає у небезпечну подорож, щоб дізнатися правду. Головна загроза ховається не в клоунах, а в білому пухнастому кролику із залізною щелепою, який веде дітей у пастку. Ареті доведеться дозволити себе зловити, щоб знищити зло зсередини. Її зброя — сміливість, магічна селера і трохи здорової іронії. Обережно: у кролика справді залізна щелепа!

Усе почалося, коли до одного з найбільших королівств приїхав мандрівний театр — весела трупа блазнів зі сатиричною виставою. Королівство жило в звичному ритмі «після роботи — жарти», й тому квитки розкупили на тиждень наперед. Сміялися всі: і старі, і малі, навіть ті, хто зазвичай не мав жодного почуття гумору. Ми теж сміялися, а це буває рідко.

Перші два дні панувала суцільна радість, але вже на третій день почали зникати діти. Не просто діти, а з вельможних родин. Спершу кілька, потім десятки. Коли зникло понад сотню, сміх у королівстві затих. Вельможі підняли на ноги охоронців, ті обшукали всю трупу й навіть театральні кибитки — усе марно.

Підозр ніхто не мав. Блазні, ніби нічого й не сталося, зібралися й поїхали далі. Король тоді тільки й сказав: «Жартів нам більше не треба». І в королівстві запанував важкий смуток.

Лише одна людина в королівстві не повірила в «випадковість» цих зникнень — п’ятнадцятирічна принцеса Арета. Вона була надто розумною, щоб приймати збіги, і надто впертою, щоб сидіти в замку склавши руки. Саме тому вона Нам і подобалася.

Арета переодяглася в просту мандрівницю й пішки рушила за трупою. Театр зупинився в сусідньому королівстві.

Перші дні були тихими, але невдовзі почалися нові зникнення. Тепер принцеса була повністю впевнена: справа в блазнях. Точніше — в чомусь, що ховається серед них.

Вона почала стежити за однією з кибиток і одного пізнього вечора, коли Арета вже майже втратила надію, з дверей тихо виліз білий кролик. Милий, пухнастий, але якийсь дивний. Він не просто стрибав, як полюбляють стрибати кролики, а наче вів за собою.

 Кролик стрибав між людьми, аж поки не привернув увагу маленької дівчинки. Він почав барабанити передніми лапами по землі, зробив кілька грайливих стрибків і помчав у темну вулицю без ліхтарів. Дівчинка побігла за ним. А за ними — Арета.

За темним провулком кролик раптом зник, і коли принцеса нарешті наздогнала їх, вона побачила страшну картину: кролик уп’явся міцними кігтями в сукню дівчинки й тягнув її в глибоку тінь. Це не було галюцинацією. У нього справді були залізні щелепи. Ще мить — і обидва зникли в темряві.

А потім кролик з’явився знову — вже з хлопчиком. Арета зрозуміла, що час діяти. Вона вистежила, куди він веде дітей, і знайшла покинутий готель. У його підвалі стояли десятки кліток, а в них сиділи діти — мовчазні, ніби вже виплакали всі сльози.

Принцеса знала: кликати варту означає сполохати все й зіпсувати справу.

«Я повинна діяти сама, — подумала вона. — Кролик лише виконавець. Хтось інший керує цим кошмаром. І, певно, той “хтось” добре знається на магії… Мені потрібне чудо».

Саме тоді вона побачила Нас — яскравих золотих метеликів. Ми тихо повели її до старої жінки, яка сиділа біля фонтану.

— Я чекала на тебе, — сказала жінка, навіть не озирнувшись.

— Ви чаклунка? — запитала Арета.

— Я просто жінка, яка щиро вірить у магію, в метеликів і в силу тих, хто не боїться.

Арета мовчки підійшла ближче. Жінка продовжила:

— Ти повинна дозволити йому зловити себе, бо лише зсередини можна зламати його механізм. Візьми це зілля — воно допоможе впоратися з відьмою. А це — селера, для кролика.

— Дякую… — тихо відповіла принцеса й повернулася до театру.

Коли білий кролик з’явився знову, Арета не втекла. Він схопив її міцними лапами, і за кілька хвилин вона вже опинилася в підвалі перед справжньою чаклункою. Кліше в чистому вигляді: бородавка на носі, ніс мов дзьоб, а волосся таке довге, що сягало п’ят.

«Скільки часу вона витрачає на миття цього волосся?» — мимохідь подумала Арета.

Часу на жарти майже не залишалося. Коли чаклунка простягнула руку, Арета швидко вихопила з торбини магічну селеру. У ту ж мить білий кролик розкрив свою страхітливу залізну щелепу й стрибнув на принцесу. Арета не розгубилася. Вони кинула селеру йому просто в пащу. Жорстка щелепа голосно тріснула. Перед Аретою залишився лише звичайний, трохи наляканий білий кролик.

Чаклунка зашипіла, мов розлючена змія, і кинулася на принцесу. Арета жбурнула в неї зілля, і вона розчинилася в повітрі з пронизливим криком.

Принцеса звільнила всіх дітей, а білого кролика забрала з собою — не зі сентиментів, а з розрахунку. Якщо залізна щелепа коли-небудь повернеться, вона буде готова.

Тепер у її замку жив звичайний пухнастий кролик. Він любив моркву, гриз книжки й панічно боявся селери. Бідолаха навіть не підозрював, що не вся селера чарівна, а лише та, над якою покружляли Ми.