Кролик із залізною щелепою

Анотація:

Це історія про внутрішню силу, розум і те, що навіть найстрашніший монстр може стати пухнастим, якщо дати йому шанс — і трохи селери.

Після загадкових зникнень дітей під час приїзду театру, п’ятнадцятирічна принцеса Арета вирушає у небезпечну подорож, щоб з’ясувати правду. Але головна загроза — не клоуни, а білий пухнастий кролик із залізною щелепою, який веде дітей у пастку. Арета мусить дозволити себе зловити, щоб знищити зло зсередини. Її зброя — сміливість, магічна селера і… трохи здорової іронії.
Обережно, у кролика таки залізна щелепа!!!
 

Усе почалося, коли до одного з найбільших королівств приїхав мандрівний театр — трупа блазнів зі своєю сатиричною виставою. Королівство жило в темпі «після роботи — на жарти». Квитки розкупили на тиждень наперед. Сміялися всі — і старі, і молоді, навіть ті, хто зазвичай не мав жодного почуття гумору. Ми також сміялися, а це буває рідко.

Перші два дні все було весело, але вже на третій день почали зникати діти. Не просто діти, а ті, що з вельможних родин. Спершу — кілька, потім — десятки. Коли зникло понад сотню, сміх у королівстві закінчився. Вельможі викликали охоронців, ті обшукали всю трупу й навіть перевірили театральні кибитки — марно.

Підозр ніхто не мав, тож блазні, мовби нічого не сталося, зібралися й поїхали далі. Король тоді сказав: «Жартів нам більше не треба», і в королівстві запанував смуток.

Була одна людина, яка не купилася на «випадковість» зникнення людей — принцеса Арета. У свої п’ятнадцять вона була надто розумною, щоби вірити в збіги, і надто впертою, щоб сидіти в замку. Через це вона Нам і подобалася.

Вона переодяглася в мандрівницю й пішки рушила за трупою. Трупа зупинилася у сусідньому королівстві. Перші кілька днів були тихими, а потім — нові зникнення. Тепер Арета була впевнена — справа у блазнях, але підозрювала не акторів, а щось інше.

Вона почала стежити за однією з кибиток і одного вечора, коли вже майже здалася, з дверей виліз... білий кролик. Милий, пухнастий, але якийсь дивний. Той, хто не просто тікає, а веде за собою. Він стрибав між людьми, аж поки не зацікавив маленьку дівчинку. Кролик почав барабанити передніми лапами по землі, стрибнув ще декілька разів біля дівчинки і побіг до вулиці без ліхтарів. Дівчинка побігла слідом за ним, а за нею — Арета.

За темним провулком кролик зник. Коли принцеса нарешті наздогнала їх, вона побачила, як кролик, уп’явшись кігтями в сукню дівчинки, тягне її в тінь. Це не було галюцинацією. Він таки тягнув дівчинку — у нього міцні кігті і залізна щелепа. І він... зник.

Коли кролик знову з’явився — уже з хлопчиком — Арета вирішила діяти. Вона вистежила, куди він веде дітей і знайшла покинутий готель, у підвалі якого — десятки кліток із дітьми. Діти сиділи мовчки, ніби витиснули з себе всі сльози.

Принцеса знала: кликати варту — значить сполохати.

«Я повинна діяти, — подумала Арета. — Я впевнена, що кролик — лише виконавець. Хтось інший керує цим кошмаром. І, певно, той "хтось" має справу з магією... Мені потрібно чудо».

Думаючи про це, Арета раптом побачила Нас — метеликів — яскравих, майже світлих. Ми повели її до старої жінки біля фонтану.

— Я чекала на тебе, — сказала та Ареті, навіть не озирнувшись.

Ні, вона не була чаклункою. Вона була жінкою, яка вірила в магію і в метеликів, і в силу того, хто не боїться.

Арета не відповіла, а жінка тим часом сказала:

— Ти повинна дозволити йому зловити тебе, бо тільки зсередини можна зламати його механізм. Тримай зілля — воно допоможе у боротьбі з відьмою, і селеру — для кролика.

— Дякую...  — відповіла принцеса, повертаючись до театру.

І коли білий кролик з’явився — вона не тікала. Він схопив її, і через кілька хвилин вона була в підвалі — прямо перед чаклункою. Справжньою і, чесно кажучи, кліше: з бородавкою, ніс — мов дзьоб, волосся до п’ят.

«Скільки часу вона витрачає на миття волосся?» — мимохідь подумала Арета.

Але часу на жарти не було. Коли чаклунка простягнула руку, Арета вихопила з торбини магічну селеру — той самий інгредієнт, який Ми дали жінці, і коли білий кролик відкрив свою велику залізну щелепу й стрибнув на принцесу, вона вкинула селеру йому прямісінько в пащу. Жорстка залізна щелепа тріснула і перед нею залишився лише звичайний, навіть трохи наляканий кролик.

Чаклунка зашипіла, мов змія, і кинулася на Арету. Принцеса жбурнула в неї зілля — і вона  розчинилася в повітрі.

Арета звільнила дітей, а білого кролика забрала з собою — не з сентиментів, а з розрахунку. Якщо залізна щелепа коли-небудь повернеться — вона буде готова.

Тепер у її замку жив звичайний кролик. Любив моркву, гриз книжки й боявся селери. Бідний, він-то не знав, що не вся селера чарівна, а лише та, над якою покружляли Ми.