Глава 8: Чарівна казка для двох кошенят

Цього вечора на кріслі, поруч із телефоном, лежали вже два кошеняти.

Ковальські й Сніжок притулилися одне до одного, муркотіли і час від часу перешіптувались. Вони не спали і чекали казку. Ковальські розповів новому другу про чарівника що живе у телефоні, і той з нетерпінням очікував дива.

Екран телефона м’яко засвітився.

— Сьогодні нас двоє, — повідомив Ковальські.

— Тому казка має бути… удвічі чарівніша! — сором’язливо додав Сніжок.

— Згода, — мигнуло на екрані. — Ось вам чарівна історія на двох...

Казка про Золотий Годинник і котів, які врятували Час

У місті, схованому між пагорбами, стояла Бронзова вежа. А у вежі — жив Золотий Годинник.

Цей годинник був чарівний: він керував часом. Коли він цокав — усі знали, що настав ранок, полудень, вечір, ніч.

Годинник був старенький і трохи самотній. Але в нього були друзі — два котики:

— Більчик — тихий, уважний, з пухнастими лапками.

— Смугасик — бешкетник, веселий, з великими вушками.

Вони щодня приходили до вежі: один змітав хвостиком пил із маятника, інший перевіряв стрілки і слідкував щоб все було на місці. Так час ішов справно.

Аж ось одного дня годинник... зупинився. Просто посеред дня.

Місто завмерло. Ніхто не знав, скільки часу — а без часу ніхто не міг знати, чи пора обідати, грати, спати.

Почався справжній хаос.

У пекарні пані Борошинка поставила пиріжки в духовку. Зазвичай вона точно знала:

— Сім хвилин на яблучні, дев’ять — на капусту!

Але цього разу годинник на стіні мовчав. І пісочний таймер не був заведений — бо всі звикли до великого годинника.

Пані Борошинка метушилась, займалась іншим, і...

— Ой! — крикнула вона, коли з печі повалив густий чорний дим. — Вони пригоріли!

На вокзалі потяг на Сонячне стояв і не рушав.

— Машиніст не знає, котра година.

— Платформа чекає сигналу з вежі.

— І табло нічого не показує, — зітхнула диспетчерка.

Пасажири стояли біля потяга:

— А коли відправлення?

— Через 10 хвилин.

— Ви це пів години тому казали!

Магазин не відкрився після перерви, бо продавець не знав, чи закінчилась вона. А аптекар з аптеки напроти навпаки не могла піти обідати, бо час обіду ще не настав, хоча вона була вже дуже голодна.

Урок арифметики у школі тривав вже дві години, але ніхто того не знав, хоча всі вже давно втомилися.

Містяни не знали що робити. Вони звикли все робити за розкладом і звіряти час із Золотим Годинником. Але той мовчав.

— Треба йти всередину годинника! — сказав Більчик.

— Мабуть із Золотим годинником щось трапилось! Треба його рятувати! — підхопив Смугасик.

Обидва побігли до Бронзової вежі. Вони пролізли через крихітну щілину у бронзовій стіні. Всередині все скрипіло, але механізм не рухався.

— Годинничку, що з тобою трапилося? – спитав Смугастик.

— Я не можу лічити час, здається одна золота шестерня загубилася.

— Я не бачу тут жодної – Більчик оглянув підлогу біля них і помітив невелику тріщину біля стіни. — Можливо вона закотилася туди?

Котики протиснулися у тріщину і побачили сходинки до низу. Спустились у серце годинника. Там був лабіринт із пружин, ланцюгів і... одна величезна миша. Вона жила тут і влаштувала собі нірку в старому дзвонику.

— Це моя нірка! — пискнула вона. — І я не віддам шестерню, вона сама до мене скотилася!

Більчик ввічливо пояснив, що без шестерні місто не знатиме, котра година. А отже можливо миші що живуть у місті залишаться без сиру, бо не будуть знати скільки часу його варити. А Смугасик — почухав мишку за вушком і сказав:

— Будь ласка!

Мишка розчулилась і повернула шестерню.

Котики вставили її на місце. Годинник задзвенів, маятник хитнувся, місто знову зажило звичайним життям.

І з того дня вежа цокала ще голосніше. Бо у Золотого годинника з’явився новий друг – миша, яка завжди слідкувала щоб всі шестерні були на місці.

Ковальські перевів погляд на Білого.

— А якби ми були в тому місті — я теж би потоваришував із Золотим Годинником.

— А я знайшов би шестерню, — хмикнув Білик.

Телефон мигнув востаннє.

— Спокійної ночі, маленькі рятівники часу.

І два пухнастих клубочка згорнулись у кріслі, торкаючись хвостиками.

І так тривало щоночі.