Глава 7: Про зайченя, яке дарма боялось

Цього вечора в квартирі Ковальські з’явився ще один котик.

Маленький. Гарненький. Він був білий із чорною шкарпеткою на лапці й круглими очима.

Друзі родини поїхали відпочивати і залишили його у них на пару днів. Всі одразу почали няньчитися із новеньким, гладити й сюсюкати. Вся увага дісталася білому котику.

А Ковальські… шипів, гарчав, потім втік на підвіконня і нервово бив хвостом.

Телефон загорівся. ChatGPT обережно спитав:

— Ти сьогодні засмучений, хочеш розраджу тебе казкою?

Ковальські зітхнув:

— А що як… тепер мене любитимуть менше?

— Ох, — відповів GPT, — тоді послухай ось що…

Казка про зайченя, яке дарма боялось

У великому полі жив заєць Стрибчик. Він був веселий, швидкий і мав кращу нірку під соняшником.

Одного дня в нірці поряд оселився інший заєць. Маленький, трохи сором’язливий, на ім’я Хрумчик.

— Він займе мою галявинку! — подумав Стрибчик. — І моркву мою забере! І всіх друзів!

І хоч Хрумчик завжди вітався і чемно посміхався, Стрибчик уникав його. Аж поки… не сталася велика злива. Бурхливі потоки води лилися рікою. Багато норок було затоплено. Маленькі тваринки поховалися хто де. Миші залізли на соняшник і сховалися під його голівкою, птахи сховалися в гілля дерев, білки залізли у дупла. Норку Хрумчика також затопило водою. Він сидів сам на пеньку під дощем — мокрий, тремтів, і тримав пакуночок із морквою.

Норка Стрибчика була вищою і йому пощастило. Він подивився на змоклого і змерзлого Хрумчика і не витримав. Вибіг, підбіг, накрив його листям і повів у свою нірку.

— Ти чого сидів сам? — спитав він. – Чого не прийшов до мне?

— Я… я думав, ти не хочеш зі мною дружити.

І Стрибчик раптом зрозумів: він боявся… зовсім дарма.

Відтоді вони бігали разом, ділили моркву і навіть облаштували нову нірку на двох — з пеньком на веранді.

Ковальські довго дивився у вікно.

— Я… я спробую з ним подружитися, — прошепотів він.

А потім глянув на телефон:

— Можна ми завтра вдвох прийдемо казку послухати?