Глава 5 Смужик і веселка

Того вечора Ковальські не бешкетував. Він був задумливий. Можливо, трохи відчував себе винним — бо розбив сьогодні мамин вазон із квітами, який стояв на підвіконні. За вікном по гілочках стрибали горобці і Ковальські уявляв, що полює на здобич у диких джунглях. Квітка здавалася дикими хащами із величезними тропічним листям. Він майстерно підкрадався до здобичі, як раптом вазон захитався і впав. Ковальські підстрибнув і повис на шторі. Мама дуже засмутилася, прибрала розбитий вазон і квітку. Сьогодні із ним не погралися і кошеня дуже про це шкодував. Але замість вибачення, він знову дочекався ночі, прокрався до телефону й шепнув:

— Чарівник, а розкажи мені про когось... ну, як я. Але ще менше. І теж розгубленого.

— Добре, — відповів ChatGPT. — Слухай уважно.

Казка про Смужика і веселку

У маленькому селі, біля старого яблуневого саду, жила мама-киця та її синочок — котик на ім’я Смужик. Він був смугастий, мов маленький тигр, пухнастий і завжди повний енергії.

Смужик дуже любив гуляти. Іноді — аж занадто. Мама його сварила:

— Смужику, не біжи далеко! Сад великий — заблукаєш!

А він тільки крутив хвостиком і топав своїми маленькими лапками по доріжках.

Одного ранку після дощу в небі з’явилася веселка. Вона світилась усіма кольорами. Смужик сидів на порозі і захоплено дивився на неї, поки мама мила підлогу.

— Мамо, я погуляю трошки, зовсім недалеко! — гукнув він. Але мама його не почула — вона мила посуд і шуміла вода.

Смужик тихенько вислизнув через двері.

Сад був вологий, пах яблуками й мохом. Краплі дощу ще блищали на траві. Смужик біг і сміявся, ганяючись за світлом веселки, яке то зникало, то з’являлося між гілками. Він ніби опинився у казці.

— Зараз знайду її кінець! І там точно буде щось чарівне! — муркотів він.

Але веселка ставала все блідішою. І сад — все густішим. Пеньки, дерева, кущі. Запахи змішались, дерева стали однакові, сонце зникло за хмарами. Навіть знайома яблуня з дуплом зникла з поля зору.

— Няв?.. — обережно покликав Смужик.

Навкруги стояла тиша. Веселки більше не було. Навколо лунали дивні звуки.  Смужик злякався. Він прижав вушка і хвостик, сів під кущем і заховав носика в лапки. Кошеня змокло від крапель дощу і змерзло.

Раптом з-за стовбура почувся знайомий хрумкіт.

— Ого, хтось тут розвісив вушка, — сказав їжачок, що збирав жолуді поруч.

— Няв... я загубив маму... і веселку... — схлипнув Смужик.

Їжачок задумливо почухав голівку.

— Веселки — то гарно. Але мами — ще краще.

— А ти знаєш як мені повернутися до мами?

— Я тут живу. Я все знаю. Пішли, малий.

І вони пішли. Смужик йшов обережно, не відстаючи ні на крок. Їжачок вивів його до знайомої лавки біля будинку. Там сиділа мама-киця. Вона була дуже засмучена і чекала його. І хвіст її тремтів.

— Мамооо! — кинувся Смужик.

— Мій дурник! — вигукнула вона й обійняла його так сильно, що він ледь дихав. — Ти знову бігав далеко?

— Я шукав веселку… але знайшов тебе, — прошепотів він. — І більше ніколи не тікатиму сам.

— Дякую, Вам, пане Їжачку. - звернулася мама-кішка до їжачка.

— Будь ласка, діти інколи бувають неслухняні, але ж і ми колись були дітьми. - Їжачок підморгнув взяв протягнуті мамою яблука і пішов назад у глиб саду.

ChatGPT замовк. А Ковальські вже спав, тихенько прокравшись до мами і обнявши своїм хвостом її руку. Він тихенько буркотів:

— Веселки красиві… але мама краща...