Глава 3 Хмаринка, яка не хотіла плакати

Ковальські весь день грався із водою у мисці і уявляв себе морським котиком. Він ледь дочекався вечора, і як тільки всі поснули прокрався до телефону...

— Гей, чарівник, ти тут? Розкажеш мені сьогодні ще одну казку?

Екран телефону мигнув і м’яко засвітився.

— Привіт, Ковальські. Я чув ти сьогодні весь день плескався у мисці і розлив багато води. Тож я вигадав для тебе нову казку, в якій теж є трохи води.

Кошеня вмостилося ближче до телефону і поклало на нього одне вушко.

Казка про Хмаринку, яка не хотіла плакати

Це була хмаринка. Маленька, легенька, схожа на солодку вату, яку хтось забув на небі.

А ще — трішечки пустотлива. Бо що роблять серйозні хмари? Правильно — поливають землю, дають дощ.

А що робила ця? Літала собі, ганялася за вітром, робила смішні тіні на дахах і будила сонячного зайчика.

— Плакати? Та ну, — сміялась вона. — Це для старших хмар!

Якось, коли всі інші хмари давно все полили дощем і пішли дрімати, маленька хмарка втекла гуляти із вітром. Вона літала, літала... доки не залетіла в один сад.

Сад був старий. Дерева тиха шепотілись між собою про щось важливе, але дуже тихо. Трава була млява, майже жовта. А на єдиній клумбі росла квітка. Маленька. Зблякла. Схилилась убік. Вона сумно повісила листя та головку.

— Ой, яка ти… негарна, — сказала Хмаринка необачно.

— Я просто дуже хочу води, — прошепотіла квітка. — Мене посадили минулого тижня і зовсім забули що мене треба поливати. Тут усі такі зайняті...

У Хмаринки щось щемнуло всередині. Можливо, вона вперше не засміялась. Вперше не пожартувала. Вперше — захотіла щось змінити. Їй стало шкода квітку. І вона... заплакала.

Маленькі прозорі краплі впали просто на землю навколо квітки. Квітка зітхнула. Потягнулася. Розквітла. Це була троянда. Тонка, але вперта. Скромна, але прекрасна.

— Дякую тобі хмаринка. Ти дуже мені допомогла.

Хмаринка здивувалась. А потім усміхнулась.

— Ого… А воно зовсім не страшно. І знаєш? Мені сподобалося допомагати. Можна я буду прилітати до тебе щодня?

— Звісно, я буду дуже рада. Якщо хочеш ми можемо стати друзями.

— Ого… Мені подобається бути другом. Виявляється це дуже класно! Так само як і допомагати!

— Тоді до нової зустрічі, подружка. – квітка привітливо махнула листям.

— До зустрічі. Я полечу далі допомагати і шукати ще друзів. А завтра прилечу до тебе і розкажу про все.

Хмаринка злетіла у небо і полетіла виконувати роботу хмаринок: проливатися дощем.

— Ти знову заснув посеред казки, друже? – спитав ChatGPT

Ковальські крізь сон притиснувся до екрана телефона. І муркнув собі під носа:

— А в мене теж є друг, і він – чарівник…