Глава 1 Знайомство, Глава 2 Про чайну ложку, яка хотіла стати кораблем

Казки на ніч.

Глава 1 Знайомство

У великій людській квартирі, жиле кошеня. Воно було маленьке, пухнасте і трохи розпатлане. А ще воно було дуже допитливе і чорно-біле, саме тому нові батьки-люди назвали його Ковальські. Вони казали, що то на честь дуже розумного пінгвіна. Кошеня не розуміло про що вони кажуть, але пишалося що його вважають розумником.

Йому подобалося тут жити із людьми. Зазвичай всі дні були чарівні. Люди смажили рибку (і завжди щось падало!), телевізор блимав усіма кольорами веселки, і навіть шкарпетки пахнули пригодами. Люди часто гралися із ним і давали смаколики. Все було чудово… окрім ночі. Вночі люди лягали спати, і котику ставало одиноко.

Одного разу коли всі вже поснули, і навіть холодильник задрімав, Ковальські вмостився на м’якому кріслі згорнувшись клубочком. Але йому не спалося.

— Мяу... — тихо простогнало кошеня. — Щось мені сумно.

Він перевернувся на інший бік. Потім — на спинку. Потім — взагалі ліг на підлогу. Але сон усе не приходив. Ковальські тихенько прокрався на стільчик біля ліжка.

— Ну чому всі вміють засинати, а я ні?

І тоді кошеня помітило блиск. На тумбі, серед книжок, біля чашки з недопитим чаєм, світився телефон. Екран мерехтів лагідно, мов кликав:

“ChatGPT: чим я можу допомогти?”

Кошеня підстрибнуло лапками, поклало носик на екран.

— Привіт, ти чарівник?

— Майже, — з’явились літери на екрані. — Я трохи чарівник, трохи поет, трохи розумник. І дуже люблю казки. А ти хто?

— Я – кошеня Ковальські. Я не можу заснути. Розкажи мені казку, будь ласка...

— Добре, Ковальські. Але ця казка буде особливою. Вона створюється саме зараз — і тільки для тебе. Готовий слухати?

Кошеня обійняло себе хвостиком, вмостилось поруч із телефоном і заплющило одне око. А екран почав світитися трохи яскравіше…

Так почалась перша нічна казка для Ковальські, який просто хотів навчитися спати вночі.

Глава 2. Про чайну ложку, яка хотіла стати кораблем

Одного разу в затишній кухні, коли люди вже спали, чайна ложка лежала в шухляді поруч із виделками й ножами. Але вона не спала. Вона мріяла.

— От якби я була кораблем! — прошепотіла Ложечка. — Я б пливла по океанах сметани, перетинала лимонадні шторми й рятувала загублені родзинки...

— Хм, — пробурмотіла сонна сільничка. — І куди б ти поплила?

— До Острова Великої Чаші! Там, кажуть, можна знайти справжній смак буття!

Раптом по кухні пролетів легкій вітерець — віконце було ледь прочинене. А потім — пух! — шухляда прочинилась. Ложечка впала на підлогу й покотилася просто до миски з водою, яку люди ставили для свого котика.

Ложечка вліглась у воду, розправила ручку, мов вітрило, і уявила себе кораблем.

— Капітан Ложка, курс на пригоду! — крикнула вона (дуже тихенько, бо ніч же).

Вода у мисці злегка колихалась, ніби справжнє море для мандрівниці-ложки. Її подорож тривала, поки не виглянуло сонце й не прокинулася людина.

— Ой, як це вона тут опинилась? — пробурмотів хлопчик, витягуючи ложку з води.

Він помив її, витер насухо й поклав назад у шухляду.

Ложка лежала й подумки усміхалась.

Бо навіть якщо твоя пригода — це просто нічна ванна у мисці з водою, вона все одно справжня, якщо ти вірив у неї всім серцем.

— Як тобі казка, кошеня? Тепер зможеш заснути? – спитав ChatGPT.

Але Ковальські вже давно спав, згорнувшись клубочком біля телефону. І крізь сон він прошепотів:

— Я теж колись попливу відкривати далекі світи...

На ранок кошеня добре виспалося і в першу чергу побігло перевіряти свою миску із водою: раптом ложечка ще там?