Розділ 4.

– Що? Визвати? – вигукнула Енн не очікуючи почути таке. 

–Так.. Але це все просто вигадки. Нікому не вдавалося побачити його. – відповів Лео на запитання наляканої Енн, що сиділа поруч. 

– А навіщо його взагалі виживати? Він, мабуть, злий.. – по хвилювалася Катя. По її вигляду було видно, що вона боїться не менше Енн. 

– Говорять,  що він може вирішити будь яку проблему якщо знайти з ним спільну мову та залишитися живи.. – Лео рішив не закінчувати речення, бо глянув на своїх друзів, які тремтіли від страху. 

Енн здалася ідея визвати його дуже хорошою, бо вона нарешті могла допомогти мамі з грошима. Це все, що було потрібно для неї. Просто щоб мама менше працювала та проводила час з нею. Звісно, що вона розуміла який ризик її очікує і те, що події можуть розвинутися в негативну сторону і вона сильно по жалкує про це рішення, але спробувати треба було. 

– Що потрібно для того, щоб призвати цього духа? – оживилася Енн та виглядала вона вже зовсім не наляканою. 

Макс, Олег, Аліна та Катя здивовано вилупилися на Енн. Один лиш Лео сидів спокійним. Він повернув голову в сторону своєї подруги.

– Ти дійсно хочеш визвати духа Андрія? Добре подумай перед тим, як приймати таке рішення. 

– Я стовідсотково впевнена в своїх словах. – підскочила змісту Енн. Плед, що грів її акуратно впав з плечей. – А тепер повторюю ще один раз: Що потрібно для того, щоб він з'явився перед нами? – раптом голос Енн став серйозним та впевненим. Вона хотіла допомогти своїй мамі та собі бо їй дуже не вистачало материнської любові. 

Нові друзі дівчини переглянулися один з одним і потім їх погляд зупинився на Лео. По ньому було видно, що він погодиться на таке божевільне рішення. 

– По перше нам потрібно знайти лист паперу та свічки. 

Енн побігла до своєї косметички, в якій доволі давно валялися ароматизовані свічки. 

– Я сподіваюсь такі підійдуть? – мовила дівчина демонструючи декілька маленьких свічок фіолетового кольору у себе у руці. – До речі вони пахнуть лавандою. – жартівливо продовжувала Енн в надії на те, що атмосфера в повітрі стане трішки легшою.

– Цілком підійдуть. – підвівся Лео та підійшов до дівчини. – а лист паперу? 

Тепер вже підвелася Аліна та підійшла до тумбочки поряд з її ліжком. Звідти вона дістала блокнотик.

– Хоча мені і не подобається ця вся ідея, але можливо у тебе дійсно є якісь проблеми. Тим паче я не хочу, щоб коли ти повернулася до табору у нас були напружені стосунки. 

Аліна вирвала один листочок та протягнула його Лео. 

– Гаразд, – почав Лео беручи невеликий листок паперу. – найголовніші речі у нас є. Далі нам потрібна кора та декілька гілочок з ялинки. Я розумію, що зараз ніч і в ліс ніхто йти не хоче, але ж ми маємо допомогти нашій подрузі? 

Останні слова хлопець сказав дивившись на Енн. В його очах було стільки тепла і дівчині стало від цього приємно. Вона була дуже вдячна друзям, що вони вирішили підтримати її божевільний вчинок, хоча дуже боялися цієї історії. 

– Серйозно? Ми маємо йти в ліс в таку то годину? – незадоволено крикнув Макс показуючи рукою на годинник. 

– Гаразд, ми з Енн самі підемо в ліс, а ви поки підготуйте все інше. Я думаю, що ви знаєте які ще треба речі для цього «ритуалу»? – заступився Лео за Енн, яка відчувала себе ніяково перед друзями. 

Макс скривися, але погодився, а дівчата ж не хотіли відпускати свою подругу на вулицю вночі. Але дівчині все ж вдалося вговорити їх пообіцявши, що все буде добре. 

Через деякий час Енн та Лео вже вийшли стояли на вулиці. Прохолодний вітер пробігся по тілу дівчини і вона краще закуталась в кофтинку щоб зігрітися. Енн слідувала за Лео по освітленій території табору і якщо хтось із вожатих вирішить вийти на вулиці, то їм буде дуже не солодко і від цього адреналін у крові просто зашкалював. 

Нарешті вони вже стояли коло лісу. Лео велів чекати його коло лісу, а сам він піде та здере трішки кори з дерева і пару гострих голок з ялинки. 

Енн залишилась одна не далеко від лісу. Вона дивилася в небо на зорі. Вони світили доволі яскраво. Все було б не так погано як би не комарі, що були готові з'їсти дівчину заживо. Всі її ноги були покусані та жах як чухалися. Нарешті з лісу повернувся Лео. Його, зазвичай спокійне лице, було трішки наляканим, але він не говорив що сталося. Хлопець тільки повторював:«все гаразд». 

Друзі вже майже підійшли до освітленої ділянки табору, але Лео неочікувано схопив Енн за руку, та потягнув її назад. Вони опинилися в доволі незручній позі. Енн та Лео настільки близько стояли, що могли чути те, як шалено б'ється сердце у одне одного. 

– Що таке? – прошепотіла  Енн. Її збите дихання заважало нормально говорити пошепки але Лео зрозумів її. 

– Мені здалося, що там була Вікторія Володимирівна. Це деректриса цього табору. Жахлива жінка з жахливим характером. 

Лео глянув на ноги Енн, які вже почервоніли від того, що вона їх чухала та зрозумів, що довго на вулиці залишатися не можно, а то від його подруги залишаться лише одні кісточки. 

– Окей, давай спробуємо пройти через задній вхід. 

– Той, що коло лісу? 

– Саме він. Шансів на те, що двері будуть відкритими маленький, але треба спробувати. 

Хлопець взяв Енн за руку, та впевнено пішов у сторону лісу. Моторошні звуки щ лісу та шелест дерев лякав. Було таке відчуття наче от-от із темного лісу хтось вискочить і Енн з Лео сильно пожалкують і краще б вони зустрілися з Вікторією Володимирівною та отримають покарання. 

На щастя вони добралися до задньої частини будівлі нормально. Лео смикав двері в надії на те, що вони відчиняться. Через декілька хвилин він важко видихнув та повернувся до Енн. 

– Залишилося тільки надіятись на те, що вожата пішла назад. 

Енн пішла за хлопцем. Вона розуміла, що їм доведеться чекати ще довго якщо вожата не пішла назад до своїх колег. Поки вони будуть чекати то їх або з'їдять комарі, або побачить вожата і тоді вони отримають на горіхи.