Розділ 3.

– Який дух? – несподівано вигукнула Енн. – Про що це ви? 

Дівчата переглянулися. Вони наче говорили між собою в думках та вирішували хто пояснить Енн про те, що зараз відбувається. Нарешті Аліна зробила крок в перед. 

– Давайте спочатку переодягнемося у піжами, заваримо каву та в комфорті сядемо і тоді ми все тобі розкажемо. 

Далі Аліна подивилась на Катю, яка стояла по залу та чекала її реакції. Та в свою чергу непомітно кивнула і відвела погляд на Енн. 

– Чого це ви так дивно себе поводите? – запитала розгублена Енн, яка нічогісінько не розуміла. – Чому ви не хочете розповісти мені про цього духа? 

– Та ні, все гаразд. Просто я та-ак втомилась. – сказала Аліна на награно позіхнула.

Все ж таки Енн довелося здатися та зробити так, як сказали дівчата. 

Коли вони заварювали собі чай до них в кімнату зайшла Валентина Михайлівна повідомити їх про те, що через п'ять хвилин відбій. 

– Ми знаєм. – Ліниво сказала Катя щоб вожата скоріше вийшла з кімнати. 

Поки дівчата чекали коли вже завариться їх чорний трав'янистий чай Катя і Аліна розповіли новенькій в їхньому таборі про правила уночі. Вони сказали, що кожні дві години до них буде заходити хтось із вожатих щоб перевірити чи сплять вони. Але в цьому році вони повинні заходити кожні 3 години, тому часу у дівчат було більше. Щоб у вожатих точно не було підозр про те, що дівчата не сплять потрібно максимально тихо себе поводити та виключити світло. Залишити можна тільки нічник бо раптом хтось боїться спати в темряві. 

Нарешті запашний чай був готовий. Дівчата кинули кілька ковдр та подушок на підлогу, зручно всілися взявши чашки з чаєм та вже були готові до історії, як тут їм у двері хтось постукав. 

Ніхто не наважувався піти відкрити двері, бо всім було страшно. Нарешті Енн взяла себе в руки та пішла відкривати. Коли вона вже стояла коло дерев'яних, на вигляд не дуже надійних дверей, та тягнула руку до ручки в останній момент кинула погляд в сторону наляканих подруг. Енн зробила глибокий вдих та нарешті відкрила двері. Там був Лео, Макс та Олег. 

– Що ви тут забули? – пролунав сердитий голос Каті позаду. – Ви взагалі знаєте як налякали нас?!

– Ну хто міг подумати, що вас так легко налякати? – мовив Олег з насмішкою над Катею. 

– Взагалі-то ми прийшли до вас, щоб розповісти страшні історії. Ми не могли забути про те, що в першу ніч всі розповідають страшилки одне одному. – Сказав Лео та оглянув кімнату дівчат.

– Ой, а я бачу ви тут чай п'єте. А нам зробите? – вигукнув Макс з-за спини Лео, що стояв попереду нього. 

Весь цей час Енн досі стояла коло дверей і тим самим не давала пройти всередину хлопцям, що з'явилися без запрошення. Дівчина глянула на Аліну і Катю. Вона наче поглядом питала у них дозволу і по їхнім поглядах зрозуміла, що хай заходять. Енн відійшла від дверей і хлопці ввірвалися у кімнату. 

– Аліна, зробиш чай нашим гостям? А ми поки знайдемо для них ще кілька подушок та ковдр. – Звернулася Енн до Аліни. Було зрозуміло, що їй не дуже сподобалась така пропозиція, але при хлопцях Аліна завжди поводила себе мило тому ліниво пішла на кухню.

– До речі, вам же потрібно буде десь ховатися, якщо вожаті будуть перевіряти кімнати. – заклопотано повернулася Енн до хлопців. 

– Та ніхто сьогодні кімнати перевіряти не буде. – впевнено мовив Олег. – Коли ми проходили мимо кмінати вожатих, то я помітив, як вони відкривали пляшку вина. І повірте подібних пляшок з алкоголем у них не дві і не три. 

– Тоді ця ніч обіцяє бути веселою. – несподівано втрутився холодний Лео з дивною інтонацією в голосі. Зазвичай він залишався десь у стороні, але коли настала ніч він став більш жвавим та більше розмовляв з іншими. Можливо Енн здалося, що він холодний тільки через те, що вона була мало з ним знайома, але він все рівно здавався їй трішки дивним. Вдень він стояв позаду поки всі весело про щось гомоніли, а ввечері каже такі дивні речі. 

Нарешті цю некомфортну паузу, яка повисла в повітрі після слів Лео, розвіяла своєю появою Аліна з підносом в руках на якому стояло три чашки ароматного чаю. І нарешті всі вмостилися на подушках. Енн сиділа поруч з Лео, Олег поруч з Катею, а Макс поруч з Алінлю. 

– Я пропоную спочатку розповісти Енн про місцевого привида. – Викинула Катя та зробила ковток чаю. 

– Місцевого привида? Що ви маєте на увазі.

Всі переглянулися між собою. Ніхто не починав розповідь. 

– Я бачу, що ви всі злякалися? – розрісся холодний голос хлопця, що сидів поруч Енн. Вона хотіла подивитися на його вираз обличчя, але їй довелося доволі високо задерти голову через те, що хлопець був набагато вищим за неї. 

– Ну якщо ти такий сміливий, то розкажи ти їй! – Крикнув йому Олег. 

Лео зробив ковток чаю та холодно поглянув на товариша.

– Ну вибору у мене більше немає.

Енн закуталась в плед з головою. Її серце божевільно билося від однієї думки про те, що зараз вона дізнається історію про якогось місцевого привида. Чомусь іншим теж було страшно і дівчині це здалося дивним, адже вони знали цю історію. Байдужим залишався тільки холоднокровний Лео. Він був абсолютно спокійним. Раптом він опустив свій погляд на Енн. 

– Ти впевнена, що не злякаєшся? 

– Я вже годину чекаю того моменту, коли ви нарешті розкажете меня про цього духа! Не змушуйте мене чекати ще хоча б одну хвилину, а то я лопну від очікувань! 

– Гаразд. Тоді я починаю.

Повітря ставало все важче, але Енн була готова слухати історію. 

– Ходить легенда, що декілька років тому хлопець на ім'я Андрій все ж таки зміг піти до лісу, який знаходиться коло табору. Вожаті та інші діти не помітили, що хлопець зник і тому не били тривогу. А коли вже був відбій і старші перевіряли кімнати і помітили, що кімната, в якій був Андрій пуста то почали питати його товаришів чи не знають вони де він. Через деякий час хлопці все ж таки призналися, що Андрій пішов до лісу. Потім усі вожаті пішли до лісу та замкнули всі двері аби діти не змогли вийти з будівлі. Кажуть, що в центрі лісу знайшли дивний знак на дереві, а під тим деревом стояв гроб. Вожаті відкрили його і тим самим випустили дух того хлопця. Як саме він помер ніхто досі не знає. Але те, що його неспокійна душа ходить по території цього табору всі вважають правдою. Перші два роки після цього інциденту в кімнату де він раніше жив заселяли інших дітей і вони просто зникали, а на їх особистих речах з'являвся той знак, який колись побачили вожаті на дереві. Через це в ту кімнату перестали заселяти дітей. Але це ще не все. Діти, які були недалеко від містичної кімнати часто жалілися, що вночі їх хтось душив і уві сні вони бачили хлопчика, який просить про допомогу, але очі його були сповнені злості та ненависті.