Розділ 1.

Ну от і настало ще одне спекотне літо, яке дівчина на ім'я Енн мала провести в глухому селі, де навіть не було підлітків її віку. Це був не перший раз і скільки вона не намагалася боротись з матір'ю, то що разу програвала. Вона розуміла, що в мами не так вже й багато грошей, але при цьому Енн все одно не могла залишитися в місті разом з нею та допомагати їй. Дівчина ніколи не вимагала поїздку на море чи, тим більше, за кордон. Вона просто хотіла лишитись в рідному місті та не їхати в село, де вона буде те й робити, що стирчати в огороді. Одна лише думка про це змушувала дівчину ненавидіти літні канікули. 

Енн як завжди сиділа у свої кімнаті та щось малювала під її улюблену пісню як тут до неї зайшла мама. 

– Чим займаєшся? – поцікавилась мати. 

Енн вже знала в яке русло піде ця розмова. Від цього їй стало так гірко на душі і її вже не рятувала навіть її улюблена пісня, що зараз грала в навушниках. 

– Невже я знову маю їхати до бабусі? Скільки разів я казала, що мені там не подобається? – незадоволеним та сонним голосом сказала Енн в надії на те, що цього року вона переможе свою маму. – Там навіть не має дівчат, з якими я можу погуляти. Що вже казати про хлопців. 

Дівчина підняла очі на обличчя матері. На її подив мама залишалась байдужою до її слів, а вираз обличчя був спокійним. Зазвичай після спроб «напасти» на матір вона відразу починала кричати та доводити те, що в селі свіже повітря і те, що бабуся потрібно допомагати. 

– А от і не вгадала, – почала мама з усмішкою на обличчі, – мені пощастило зекономити трішки грошей на поїздку до табору. Я б і раніше так зробила, але ніяк не виходило накопичити хоча б жменьку грошенят.

Енн не вірила своїм вухам. Їй здавалося, що вона спить і це все просто сон, але ж яка вона була щаслива. Іншим могло здатися, що це проста подія, але не Енн. Як би ви теж їздили кожного року в одне й те саме місце, то навряд чи були б щасливі. Коли вона була мала, то ще почувала себе добре в старенькому селі разом з бабусею, але будучи 15-ти річним підлітком..Їй як і всім хотілося дискотек, гулянок з ранку до ночі, а не сидіти в старенькій дерев'яній хатинці. 

– Ну то що ти скажеш? – перервав роздуми Енн рідний голос мами. – Звісно, це не подорож на море чи щось типу того, але все ж таки хоча б якісь яскраві кольори в твоїй сірій картині. Я сподіваюсь, що ти зрозуміла про що я. 

– Величезне тобі дякую! Нарешті я не буду стирчати в якійсь дірі, а зможу повеселитися! – Радісно гукнула Енн, кидаючись в обійми мами. – Ти у мене найкраща! 

– Ну все все, твій автобус буде через дві години, тому я б порадила тобі починати збирати речі, – мовила спокійним голосом мама, яка тільки що врятувала літо своєї доньки, – і роби це швиденько, бо я ще хотіла з'їсти з тобою морозиво перед від'їздом, все ж таки ми не побачимося два місці. 

– Два? – здивовано запитала Енн, – а коли ти не бачила мене все літо, то ти так не сумувала. – веселий тон дівчини змінився на більш грубий, а по її поведінці можна було зрозуміти, що вона образилась.

– Сумувала і ще й як! просто тоді я знала де ти, як ти, що ти їси та що робиш, а тепер ти будеш з купою незнайомих тобі людей! – намагалась підбадьорити мама.

– Ти ж знаєш, що нові знайомства для мене це не проблема. Краще скажи мені, де я буду коли повернуся з табору? Знову поїду до бабусі? 

– Не думаю..Їй зараз погано та в її будинку майже з ранку та до ночі крутяться лікарі. Це, до речі, була ще одна причина, по якій я вирішила відправити тебе не до бабуся, а в табір. – раптом голос мами з веселого змінився на тихий, не впевнений та сумний. 

Не те щоб Енн не любила бабусю, але все одно від почутого у неї трішки піднявся настрій. Звісно, що їй було шкода бабусю та вона бажала їй скоріше поправитися, але ж вона теж не може дев'ятий рік підряд проводити літні канікули, на яких вона мала відпочивати, в селі, де вона кожен день з шести ранку проводила на грядці. 

– Я зрозуміла. Ну добре, я буду збирати речі.. 

Насправді Енн не знала як підтримати маму, тому просто хотіла перевести тему. Вона знала, що її мати ніколи на неї не надіялась та не очікувала підтримки, але дівчині так було боляче від цього..

В решті решт вона вирішила прогнати погані думки з голови та нарешті почати збирати речі поки мама пішла в магазин по морозиво. 

Поїздка до табору була для Енн вважалася чимось дивовижним. Вона дуже хвилювалась та їй було цікаво подивитись на те, які там кімнаті, вожаті, діти, розваги та все інше.. Найбільше вона боялась, що в неї не вийде подружитися з іншими. Вона не була соціофобом та легко знаходила спільну мову з новими людьми, але чомусь тривога на душ через те, що з нею не хочуть знайомитись сильно наполягала дівчину і від цього їй було страшно. 

Через годину речі вже були зібрані, а донька з мамою сиділи на кухні, їли шоколадне морозиво та весело розмовляли.

Після того, як мама розвелася з батьком, Енн бачила її щасливою дуже рідко бо їй доводилося важко працювати аби заплатити за навчання своєї дитини, нагодувати та одягти її. За це дівчина була неймовірно вдячна своїй матері. Вона ніколи не дозволяла ні єдиній сльозі пролитися перед донькою. Мама Енн завжди вдавала з себе сильну та підтримувала доньку, але дівчина знала, що їй дуже важко. Тим не менше вона була рада, що знову побачила свою маму щасливою.  Це був перший раз за рік, коли вона могла так довго і весело провести час з мамою. Але, на жаль, все хороше має свій кінець бо Енн вже мала їхати до зупинки, де її забере автобус. 

І от вона вже сиділа в старенькій та поржавівшій машині. Енн задумливо дивилась у вікно. Вона думала про те, що її чекає в лагері. Чи сподобається їй там? Навіть якщо їй не сподобається вона повинна радіти кожній дрібниці бо її мама тяжко працювала, щоб відправити Енн до табору. 

– Енн, – розрісся голос мами, який змусив кинути дівчинку свою країну думок та повернутися до реальності, – ти там заснула чи що? Автобус от от приїде!