Глава 2. Уважність

Вже за три хвилини неспішної ходьби, чоловік скосив на повільну супутницю роздратований погляд:

— А ви не поспішаєте до святкового столу.

Христина байдуже знизала плечима, наче й не збиралась дослухатися до прозорого натяку прискоритися:

— Було б куди поспішати. Посидіти на самоті у компанії телевізора чи ноутбука я можу й у будь-який інший день. Щороку цей день однаково самотній. Зізнаюся, я не дуже засмучена, що цього року все відбувається за іншим сценарієм, — пів хвилини вона мовчала, після чого поглянула на суворого співбесідника й наважилася продовжити діалог. — А ви?

— Що? — відчужено видихнув Михайло, який встиг здогадатися, що шлях до охоронця буде сповнений відсутності взаєморозуміння.

— Як ви зазвичай святкуєте Святвечір? — дівчина ухопилась за бильце сходів.

Перед очима чоловіка промайнула не менш похмура, аніж описана хвилиною раніше, картина. Щороку він відмовлявся від пропозиції брата відсвяткувати Різдво у колі його родини, й допізна займався роботою, як і будь-якого іншого дня. Лише іноді він вмикав на фоні телевізор, але навіть не заглиблювався у суть фільмів, що змінювалися один за одним. Лише першого січня він діставався будинку молодшого брата, аби привітати любих племінників з усіма новорічними святами та вручити їм подарунки. Дітлахи щороку ледь не з початку грудня чекали на Михайла, оскільки знали, що той завжди прискіпливо обирає дарунки й ігнорує лише цифри на ціннику.

— Розумію, то, мабуть, не моя справа, — Христина спробувала згладити незручну тишу, що вже непристойно затягнулась, й натягнуто посміхнулась.

— Вам часто про це казали? Що будь-що — не ваша справа, — Михайло достатньо часу витратив на аналіз можливого святкового дозвілля, тому сповільнився й припинив поспішати. Зрештою, він живе неподалік, тому у будь-якому випадку зможе дістатися будинку — не потрібно хвилюватися через робочі години громадського транспорту та наявність вільних таксистів.

— Траплялося. Частіше, ніж хотілося, — на мить дівчина насупилась, але вже за секунду струснула волоссям й відігнала непотрібні та недоречні спогади.

— А я збирався відповісти, — чоловік впевнено пройшов повз двері, що вели до коридору, який завершувався приміщенням чергового охоронця, й повів супутницю далі.

— Приємно знати, — Христина непевно потерла підборіддя, оскільки не розуміла причин різкого переходу від неприязні до бажання відповідати на її питання. Вона не наважилася поцікавитися, чи не хоче співбесідник все ж відповісти, а не тільки виявити бажання це зробити, але вирішила лишити це питання відкритим на розсуд чоловіка.

Перед черговим поворотом дівчина зупинилась біля скляної вітрини з гарними новорічними прикрасами. Увагу Христини привернула статуетка оленя з намотаною на роги гірляндою. Дівчина насупилась та роззирнулась, оскільки тільки зараз усвідомила, що навколо занадто світло.

— А торговельний центр не вимикає світло на ніч?

— Світло зараз тьмяніше, ніж зазвичай, — Михайло знову скептично вигнув брову. Він не розумів, як можна бути настільки неуважною людиною. — Після півночі частково вимкнуть, але так, щоб можна було з камер спостерігати за ситуацією у коридорах.

— Я й не помітила, — Христина почесала перенісся й відкинула волосся за спину. Вона повернулась до співбесідника з готовністю продовжити шлях після затримки у вітрини.

— Уважність не належить до ваших вад, — глузливо хмикнув чоловік й байдужим поглядом окинув оленя, якого хвилиною раніше споглядала дівчина.

— Я у Святвечір пропустила момент, коли можна було залишити торговельний центр. Мені здається, що коментарі зайві, — Христина поблажливо усміхнулась — вона й не збиралась спростовувати образливе зауваження.