Глава 1. Зустріч

На шляху від кавʼярні до холу першого поверху Михайло не зустрів жодної людини. В душі вже оселилося передчуття задовгого вечора, але чоловік вперто гнав від себе очевидні підозри. Коли він підходив до головних дверей, його погляд мимоволі сковзнув по фігурі дівчини, що сиділа й нудьгувала на лавці навпроти скляної стіни.

Два тонкі дроти тягнулись від кишені білої куртки й зникали у темних пасмах довгого волосся. Захоплена аудіозаписами телефона чи плеєра дівчина ймовірно не помітила б, якби в цю мить до торговельного центру вдерлися терористи.

Коли Михайло підійшов до скляних дверей, то піймав на собі здивований погляд шоколадних очей, у яких, здавалося, на коротку мить спалахнула слабка надія, що майже одразу згасла. Чоловік не отримав відгуку від скляних дверей, які мали б розʼїхатися, тому відвернувся від незнайомки та попрямував до звичайних дверей, які одразу ж смикнув за ручку.

Дівчина обережно сховала до кишені навушники й зосередила всю увагу на діях Михайла, який тільки зараз помітив наполовину відклеєний постер з оголошенням, яке жирним курсивом сповіщало про скорочені години роботи торговельного центру.

Чоловік хотів одразу відправитися на пошуки чергового охоронця, якому випала нещаслива нагода відсвяткувати Різдво на роботі, але жалісливий вигляд незнайомки змусив його підійти та звернутися до неї з логічним питанням:

— Давно сидите біля зачинених дверей?

— Близько пів години. До цього ще стільки ж блукала центром у пошуках людей, — Христина взяла до рук темну сумку, що лежала поруч, підвелася та незграбно знизала плечима.

Михайло скептично підняв брову та доклав зусилля, аби не скривдити співбесідницю недовірою:

— І ви за годину нікого не зустріли?

— Можливо, я не дуже активно шукала, — задумливо припустила дівчина й апатично розвела руками. — Я не занадто поспішаю.

— У Святвечір? — чоловік скосив погляд на блискучу мішуру, якою ще минулого тижня завісили вікна першого поверху.

Здавалося, Христину не бентежив та не ображав невдоволений тон Михайла:

— І таке трапляється. Не бачу у вас пакетів та мішків з подарунками, тому наважуся припустити, що й ви затримались не через пошуки подарунків для друзів та родичів, — вона окинула співбесідника приблизно тим самим поглядом, яким той демонстрував власні сумніви стосовно пошуків інших людей, загублених самотніми коридорами.

Михайло лишив образливе припущення без відповіді, роззирнувся та кивнув на сходи:

— Я планую знайти чергового охоронця, щоб він відімкнув двері запасного виходу. Підете зі мною чи продовжите чекати на диво біля зачинених дверей?

— Думаю, див на сьогодні вже достатньо. Хоча, хто може знати, що ще поганого може трапитися дорогою, — дівчина задумливо торкнулась пальцем підборіддя, наче намагалася уявити, що поганого з нею може зробити незнайомець у порожньому торговельному центрі. Але варто їй було помітити спохмурнілий погляд, як вона підняла долоні у захисному жесті й закинула сумку на плече. — Гаразд, ходімо.