Біле угрупування

В Білій церкві дівчата вийшли й відправилися по своїм справам. Я зітхнула, уявивши, як вони їдуть на таксі до своїх друзів чи рідних, сідають за накритий стіл та п'ють шампанське, вигукуючи веселі тости. А мені святкувати тут, у жіночому вагоні поїзду Запоріжжя-Ясеня. Хоча впевнена, що більш образливо тим, хто приїду на курорт вже після святкової ночі. 

Поки стоянка, вирішила сходити по справам, а коли повернулася, то в купе вже були нові сусідки. Три жіночки поводилися доволі шумно, комусь там махали на прощання у вікно з коридору й намагалися компактно розкласти валізи під нижніми поличками. Я всілася біля вікна, щоб не заважати їм, тим паче поставила телефон на зарядку й не збиралася залишати його без нагляду.

Слава Мерліну, сусідки не старі буркотливі бабці, з такими їхати було б напряжно.

Одна з дівчат всілася біля мене, рилася в рюкзаку, інші дві вийшли в коридор. Я спочатку не придала цьому значення, аж поки вони не зайшли зі шматочком тортика, в який була вставлена свічка. 

— З днем народження тебе! З днем народження тебе! — співали жіночки.

Та, яка сиділа біля мене, вийняла телефон і почала знімати. 

— Ого,— вигукнула вона, — Ну ви даєте. Божевільні.

— З днем народження, Лєночка, — вони по черзі її обняли, поцілували.

— З днем народження, — я приєдналася до привітань. 

Було відчуття, ніби потрапила на чужий концерт без запрошення, та ще й на перший ряд посадили. 

— Дівчата, дівчата, давайте трішки побудемо культурними, — засміялася чорнява жінка з каре, — Ми ж не самі тут. Ми вам не заважаємо? 

— Ні, анітрохи, — запевнила я, — Навпаки, рада, що ви веселі та дружелюбні.

— Боялася, що підсядуть якісь гримзи? — довірливо запитала коротко стрижена жінка, дуже смішлива і явно саме душа компанії, — Ми теж переживали, бо сьогодні святкуємо. 

— Я зрозуміла, — посміхнулася, — День народження прекрасне свято. 

— Сто відсотків. І воно подвійне. 

— Тобто?

— Сьогодні воно у Аріни, а вже опівночі іменинницею стану я, — гордо заявила жінка, — До речі, я Леся, в це Люда, — вона вказала на жінку з каре. 

— Прикольно. Вас теж звати Аріна?

— Так, ми тезки, — здається проста думка вразила дівчину. 

Тієї ночі у нашому купе йшло свято, ми навіть отримали декілька зауважень від провідниці, бо у вагоні їхали маленькі діти. Типу, якщо розбудимо, то самі будемо прикачувати. Але то таке, нічого страшного: я все ж таки зустріла Новий рік з келихом шампанського та загаданим бажанням. 

Воно збулося дуже швидко. 

О пів на восьму ранку, коли вийшла з поїзда на перон у Івано-Франківську, зустрілася поглядами з чоловіком. Чомусь замурашило, але не одразу зрозуміла, в чому справа. Через мить з глибин пам'яті сплив спогад: коридор гуртожитку, блондин в світлих джинсах та червоній футболці з довгим рукавом, гарне обличчя і... той самий уважний погляд. 

Це ж треба було проїхати половину країни, щоб зустрітися у чужому місті з першим коханням, тим, хто став прототипом мого найголовнішого героя книжок...