Мандарини й ароматний чай

Поїзд знатно хитнуло, я розкрила очі й глянула у вікно: темінь. Зітхнула, намацала телефон під подушкою, шоста вечора. Зв'язку немає, та і швидкість набрали пристойну, тож ми десь у чистому полі. Чується приглушене: тук-тук, тук-тук. 

Батько сказав, що трішки заздрить тому, що я можу покататися у потязі. Він такий, що їздив би куди завгодно: на одній станції встав і пересів в інший поїзд, аби лиш виспатися під стук колес, загойдуваний на своїй поличці. Я не знаю, як до цього ставлюся, просто є і є. Для мене поїздка у потязі завжди в деякій мірі стрес, бо в купе ж не одна. Вимушені знайомства з новими людьми трішки забагато длі інтроверта. Перегнулася й зазирнула на нижні полиці. Дівчата якщо й не сплять, то доволі гарно прикидаються сплячими. 

Ліка в навушниках, вже пару годин точно слухає озвучки оповідань з нашої збірки. Я впевнилася. що ідея зробити єдиний QR-код, який веде на плейлист на ютубі, і розмістити його на перших сторінках книги, була геніальною. 

Жінка, яка сіла в Дніпрі, прикрила очі рукою й лежала, не рухаючись. Вона теж прямує до Білої церкви. 

Прикольно їм, що Новий рік зустрінуть не у потязі, а десь за столом з друзями. На місці будуть за дві години до півночі, ще й старий рік провести встигнуть.

А я? Поки залізала на верхню полицю, потягнула м'яз на плечі, тепер поворухнутися боляче. Сподіваюся, що нікому не приспічило кудись їхати в новорічну ніч і зможу полежати на нижній полиці. 

Повернулася на інший бік, накрила підковдрою поясницю на випадок, якщо задереться светр, і закрила очі. А що ще робити у потязі, коли немає інтернету й сусідки по купе сплять? Правильно, теж спати. 

Через пару годин увімкнули верхнє світло, довелося виринути з напівсну-напівмарення, сонно проморгатися. Весь цей час я чи то дрімала, чи то продумувала сюжет книжок, які у мене в процесі написання. Під хилитання потягу якраз дуже класно і дрімається, і думається. 

Але ж пора злізати, бо організм вимагає відвідування туалету. 

Звісилася й глянула вниз, обидві вже всілися: потягуються та зівають, оглядаються навколо з виглядом офігівших сов. Ліка полізла за дзеркальцем, Ніонела накинула на плесі теплу кофтинку. 

— Прокинулась, Аріночко? — запитала Ніонела. 

— Та я й не спала толком. Дивлюся, чи не буду заважати, якщо прямо зараз злізу.

— Звісно не заважатимеш, — вона посунулася ближче до вікна, попередньо відкинувши драбинку біля себе, — Злізай, пора провести старий рік мандаринками. 

— Угу. 

Потягнутий м'яз прострелив болем, довелося зціпити зуби й терпіти. У мене ж немає ні масажиста під рукою, ні зігріваючої мазі. 

Коли повернулася з туалету, сусідки по купе вже розклали на столі мандарини, яблука й апельсини. Запах бомбезний, одразу пішла асоціація з радістю, святами та надією на щасливе майбутнє. Широко посміхнулася, полізла у свій рюкзак та дістала дві шоколадки. Раз лякати алергію, так вже по повній. 

— Не вистачає шампанського, дівчатка, — посміхнулася Ніонела, — Щоб спалити папірчик з бажанням та кинути в бокал попіл, випити і бути впевненим, що воно збудеться.

— Сподіваюся, що сьогодні всі українці загадають мир, — пробурмотіла Ліка. 

— Сподіваюся, — одразу погодился я, — А шампанське вип'єте вже по прибутті, разом з друзями, до яких їдете.

— Це точно, — погодилася Ніонела, — А поки що можна уявити, що мандаринка це бокал, і проведемо старий рік. Скоріше за все ми більше ніколи в житті не побачимося, а спогад залишиться з нами надовго. 

Ми взяли неочищені мандаринки й типу чокнулися з радісними вигуками:

— Нехай старий рік забере все погане, а нам залишить тільки хороше. 

— Ура.

— Ура! 

Раптово ці побажання та радість підхопили з сусідніх купе, а там і весь вагон вибухнув спонтанними тостами. Хтось увімкнув на телефоні новорічну пісню, відчуття свята та скорого дива стало ще сильнішим. 

Хоч би наступні супутниці, якщо вони будуть, виявилися такими ж веселими та легкими у спілкуванні!