1

Ніч. Темрява, на небі ні зірочки, не кажучи про місяць. Високі ялинки не пропускали жодного промінчика світла, тож роздивитися далі витягнутої руки було неможливо. Їй було лячно до моторошності. В темному лісі було сиро, прохолодно, хтось жував, хижо сопів, бігав і літав. У нічній темряві виднілися чиїсь очі, вони дивилися так, ніби зараз збираються напасти. За кожним кущем чи деревом їй увижалися привиди мерців чи кровожерливі тварини. Жахливий, примарний, шелестливий, галасливий ліс. Кожен шурхіт лякає, серце стукає. У темряві гілки, коріння і «пасма» моху складаються в жахливу картину – лісом рухається щось гігантське, безформне, що розмахує величезними лапами, шарудить, шумить, лякає до втрати свідомості.

 Молодій дівчині не вистачало повітря, все кружляло, ноги німіли. "І чому мені зараз так панічно не по собі у цьому хвойному лісі. І як можна було заблукати у звичайному лісі. І як на зло мобільний розрядився, зник Інтернет, і не було можливості визначити місце розташування і як вибратися. Я тут ходжу вже більше години, а може і набагато більше. Голод зводить живіт. Паніка і страх від темряви, невідомості, небезпечних хижаків. Скоріше все це через лячні байки Дениса про вовкулака," – такі різні думки пробігали у Насті. Наводило жах те, що було чути, як хтось ходить вдалині або зовсім близько, ламаючи гілки, грізно сопучи, але неможливо було серед сосен і кущів розглянути хто це, і підсвідомість малювала страшні картини. Ззаду почувся хрускіт, а потім у спині виникло відчуття, наче хтось зупинився і пильно на неї дивиться.

Починалося все так добре.

Настя, її подруга Неля та Денис зібралися після роботи погуляти у лісі, що був недалеко від міста. У Насті було світле довге волосся з медовим відтінком, а у Нелі навпаки темне довге волосся. Обидві були симпатичні, їм було двадцять три роки, тільки починали свої кар'єри в різних фірмах, а красень Денис був старший за них на два роки. Весела компанія знайшла затишну галявину в лісі, зручно влаштувалися на дереві, що впало. Вони розпалили багаття і радо смажили дуже смачні сосиски, які були куплені в сусідньому супермаркеті. Настя раділа кожній комашці в лісі, кожній торішній шишці і навіть метелику перед її обличчям.

Денис спостерігав деякий час за нею, а потім вирішив налякати дівчат старими мисливськими байками, може для того, щоб дівчата сильніше до нього притиснулися:

- Кажуть, у цьому лісі є місця, де не працюють електронні прилади і душі померлих заводять у лісову глухомань і довго водять колами мандрівників, поки ті не помруть від голоду.

– Я читала, що є лісовик. Якщо йому покласти хліб на пеньок, він допоможе вивести з лісу, - припустила Настя.

Денису, якому було нудно, вишкірився і промовив:

- Але це не все.

Настя зиркнула на нього, не знаючи вірити йому чи ні. І про всяк випадок поклала волоські горіхи та насіння на край поваленого дерева. Може білочки чи синички з'їдять, чи для духу лісу, якщо він є.

- Тут подейкують, вовк перевертень живе, який вбиває заблукалих людей і стоїть над ними із закривавленими іклами. Ти впевнена, що це такий невинний ліс? - промовив хлопець і сплюнув на землю.

- А мені знайомий, який живе в будинку біля лісу, розповідав, що до них забігав справжній вовк, їв з собачої миски і нікого не ображав. Сірому хижакові дуже сподобалась їхня собака, яка сторожила їхній будинок. Така зворушлива любовна історія. А після смерті собаки вовк знову втік у ліс і більше не повертався, - пробурмотіла Настя.

- Ну гаразд, може вовкулаків не існує. А просто тут орудує маніяк. Гвалтує, а потім по-звірячому вбиває ножем. Тому є вбиті, – похмуро промовила Неля.

- А часто духи невинно померлих впиваються в живу людину і заманюють у глушину, на болото, де трясовина засмоктує їх, - похмуро розповідав хлопець.

Слово за слово, то вони й посварилися. Несподівано парочка підскочила і швидко пішла вперед, Настя підхопила сумку, швидко погасила вогонь водою з принесеної пляшечки і побігла за ними, але раптом втратила їх з поля зору. Вона кричала, кликала їх, але ніхто не озивався. Настя знизала плечима, зітхнула і пішла додому. Подумавши, що це дурні жарти. Вона йшла деякий час, і потім зрозуміла, що завернула не туди. Дівчина намагалася згадати, як визначити де північ і південь по моху. Але потім остаточно заплуталася. Вирішила йти хоч кудись, бо ніхто її не шукатиме. Ішла, йшла, доки не настав вечір, а потім і ніч.

- Гуляємо? - пролунав ззаду чоловічий голос.

Настя стиснулася і присіла. "Маньяк," - промайнуло в її голові. Повільно повернула голову, щоб розглянути того, хто говорить. Це був високий хлопець, трохи вище метра вісімдесяти, у темряві волосся здавалося каштановим, очі сірими. Сорочка була темно-сіро-зелена, штани вільні чорні. Ножа в руках не було видно.

- Угу, - тільки й змогла вимовити дівчина.

Вона дивилася на нього, він на неї. Мовчання затяглося. Незнайомець не поводився агресивно.

І Настя вирішила запитати:

- Лісник?

Він чомусь засміявся і промовив оксамитовим голосом:

– Ні.

Чоловік оцінювально оглянув її, подумав, а потім спитав:

– Я можу Вас проводити?

Не подумавши, дівчина погодилась.

Він кудись пішов, вона автоматично пішла за ним. Раптом щось прошурхотіло і врізалося їй в обличчя. Настя замахала руками, присідаючи від страху. Хлопець обернувся і кинув: