Розділ 39

– Ти виспалась? – підійшов до мене Ноель та запитав, тільки-но ми ввійшли до кабінету.

– Так. Як ваш настрій? – запила у присутніх, обійшовши його.

– Такий, ніби я йду на коронацію сестри, – задоволено буркнув братик.

– Фактично це не коронація. У мене чудовий настрій, – кладучи чашку з чаєм на стіл, сказав Ріель.

– Чудово, тоді ходімо уже стемніло, тож час шоу.

Вони кивнули після чого я махнула рукою і ми перемістилися до гори, що колись була моїм домом. Замком мого батька, а тепер моїм…

Кожен з тих, кому я надіслала запрошення уже був на місці, про що мене сповістив Верден. Погляди всіх присутніх були спрямовані на мене, тож, вирішивши не тягнути час, я попрямувала до тієї частини, що колись була дверима. Звідти випирала невеличка брилка, яка була схожа на дверну ручку. Доторкнувшись до неї, прокрутила. Почувся звук відмикання замкового механізму, але далі  не відбулося нічого. На моєму обличчі поселилося здивування, а через кілька хвилин, коли нічого так і не відбулося, – паніка, хоча це почуття було тільки в душі. Я повернулася до присутніх обличчям. Здається, я трішки в халепі. Головне нікого не послати сьогодні. Завтра можна, але сьогодні – ні. Тому буду мовчати.

– Тож ми марно прийшли сюди? Перед тим як жартувати так потрібно було запевнитись, що саме ви нова Верховна, – говорив якийсь чоловік. В його голос сочився зневагою.

– Графе, не думаю, що у вас багато справ, а цей замок... він спав кілька століть, тож цілком очевидно, що не відразу реагує, – сказав король Валенсу.

– Тим не менш такого раніше не було. Можливо тоді принцеса не королева? – огризався чоловік.

– Заткнись, бо ти зараз перестанеш бути графом у моєму королівстві, – сказала королева Сіленту.

– Ваша Високосте, не погрожуйте мені. Ви зараз порушуєте закони імперії, – єхидна посмішка розпливлась його обличчям.

– Ви із дурнів, – виступивши вперед та підійшовши до графа, сказала Беатріс. Після чого гучно ляснула його по обличчю.

– Та як.. як ти.. ти смієш, безрідне дівчисько. Хто ти взагалі така, що тут знаходишся? – озвірів чоловік та накинувся на мою подругу, бажаючи її вдарити. Я спробувала зрушити з місця, щоб захистити її, але щось мене тримала, не даючи відійти.

Замок.

– Графе, хіба так поводяться з леді, особливо з тим що є гостями…

За моєю спиною яскраво загорілося світло, спрямовуючись в небо та розкидаючи зоряне сяйво по ньому.

– Її Величності, – завершив свою думку Ріель, який закривав своєю спиною Беатріс та стискав руку графа. Здається, він її поламає, якщо продовжить.

Присутні один за одним опускалися на одна коліно, вітаючи мене – нову Верховну королеву. Мій погляд піднявся до зірок, яким я всміхнулась.

– Встаньте. Прошу за мною.

Двері замку відчинилися переді мною, відкриваючи вид на величезну бальну залу, виконану у темних кольорах. Зверхи, по центрі зали, розмістився трон. Мій трон. Не можу сказати, що це звучить дуже приємно. Я хотіла, щоб він належав моєму братові, але що маємо те маємо. Поки що це змінити не можливо. Тиша зали наповнилась спочатку звуком моїх підборів, що стикалися з підлогою, поки я прямувала до трону. Відразу за мною почали заходити запрошені. Знаю тільки те що Верден, Ріель, Ноель та Беатріс заходять першими. Коли я сіла на трон, то всі уже були в залі.

–  Почалася нова сторінка в історії цієї імперії. Вона не настільки радісна як би нам хотілося, але тим не менш –  немає нічого, що ми не можемо покращити. Впевнена, що за мого правління ми закінчимо розділ про цю війну. Сила в єдності, і поки ми стоїмо, не втрачаючи її та віру, – ми перемагаємо. За імперію і кожного її жителя, – я підняла свій келих, який з’явився у моїй руці, як і в руках інших.

Це власне все що відрізняло цей бал від інших, далі булли танці, музику для яких грали інструменти без музикантів. Це особливість цього замку – йому не потрібен персонал.

– Чи подарує Її Величність Верховна королева цієї імперії, мені танець? – крізь шум ніжно звернувся до мене Ноель, простягаючи руку.

– Звичайно, Ваша Високосте, – з посмішкою відповіла йому, вкладаючи свою руку в його.

Він повів мене до майданчика для танців та почав рухатися, коли залунала музика. Він дивився у мої очі, а я в його, не відриваючись. Та їх затишна блакить, здається, ніколи мене не відпустить.

– Знаєш, на першому дні Балу П’яти, я ледь не здурів, коли ти танцювала з Ріелем, а я не міг до тебе підійти та запропонувати танець. Я хочу подякувати тобі, що ти з’явилася в моєму житті й допомогла мені стати таким який я є, вдячний за те що ти бачиш у мені завжди хороше, але й про погане не забуваєш, – ведучи танець говорив він, – а ще за те, що коли тоді танцювала з ним дивилася на мене, ну і за те що помирила нас, точніше, опам’ятала того телепня.

Я розсміялася.

– Ти такий милий, – прошепотіла йому.

Він заперечливо похитав головою та нахилився до мого вуха, шепочучи:

– Я зовсім не милий, –  сказавши це хлопець відступив, щоб поцілувати мою долонь, закінчуючи танок.

– Ти змушуєш мої вуха червоніти, – трішки збентежено сказала йому.