Розділ 34

Ноель

Не вірю, що вона могла повірити такій дурниці і розірвати все між нами. Це взагалі не в її дусі. Мері імпульсивна, але ніколи не робить висновки просто так, навіть якщо є факти. Вона сама колись казала:"Факти можна підробити, тому завжди потрібно проводити власне розслідування." Чому я взагалі пішов, а не довів свою невинність? Так, правильно. Я повертаюся, щоб поговорити з нею і довести, що не маю нічого спільного з цими найманцями.

"Все ж ось такий мій кінець."

Продзвеніло в моїй голові через наш зв'язок. Це були її думки. Чорт. Чорт. Чорт.

Не встигну до неї, навіть якщо бігтиму, а порошку для переміщення у мене більше немає.

Магія.

Порушити якесь своє правило чи врятувати Мереді? Звичайно друге. Чорний туман огорнув мене, щоб допомогти мені зробити те що я хочу. Але я не встиг... Перед моїми очами постала картина, де Мері на колінах тримається за груди з її рота витікає кров, а над нею стоїть Айрін чи як її, та стискає серце моєї дівчинки в руках.

Подумав секунду, а може то мені здалося, що думав, і подався вперед з-за дерев, щоб завадити тій стерві вбити мою суджену. Але вона стиснула руку і Мері впала вбік. Її губи почали втрачати свій ніжно-рожевий колір. Мої ноги понесли тіло до неї. Життя покидало її тіло, я відчував це. Відчував як наш зв'язок обривається.

Мій світ руйнувався. Я нічого не можу зробити, щоб врятувати її. Вона переставала дихати.

– Ні, ні, ні, Мері, будь ласка, – я взяв її руки у свої та цілував, волога омивала мої щоки.

Я плакав. Вперше з дня смерті моєї матері, а це понад чотири століття. Плакав через неї.

– Не покидай мене, моя дівчинко, – бурмотів між поцілунками їй. Але вона не чула мене.

Мері покидала мене.

– Не ний, а думай як ти будеш рятувати її, – суворий чоловічий голос прогримів позаду мене. Його Величність. Навколо тіла Мері з'явилося довте світло. – Я зможу втримувати її життя ще одинадцять годин.

– Що горить? – це питання саме вирвалося з мене.

– Імперія.

Зрозуміло. Я поцілував її руку та піднявся на ноги, розвертаючись до тієї курки, яка посміла завдати болю моїй дівчинці. Вона  відступала назад зі страхом на обличчі, я йшов за нею, поки це стерво не врізалася у батька Мері. Я більш ніж впевнений, що на моєму обличчі немає жодної хорошої емоції, все що відчуваю зараз це болісну пустоту, але на моєму обличчі погроза. Моя рука потяглась до її шиї, охопив її. Тіло стерви відірвалося від землі, колиия підніс її над собою, щоб краще роздивитися звідки у неї стільки сміливості, в той час моя рука поступово стискала її шию. Вона хапалася руками, що були в крові Мері, за мою, розводячи кров по ній. У цієї дівки немає жодної сміливості перед справжньою загрозою смерті. Не маючи ні часу, ні бажання гратися з нею, я просто натиснув на сонну артерію та розтрощив її. Кинувши тіло на землю, я повернувся до Верховного, який спокійно спостерігав за цим.

– Потрібно було придумати щось більш болюче, але нехай.

– Як я можу врятувати Мері?

– Є тільки один варіант, – він замовк та дивився на мене.

– Який? – моє терпіння не настільки хороше, щоб чекати.

– Розділити своє серце.

– Я хоч все віддам.

– Похвально, але тобі потрібно зібрати квіти та зробити зілля, випити його перед тим як розділяти серце.

– Зілля "Смерті й кохання"?

– То ти знаєш про це, тоді це економить час. Я заберу її  звідси на землі імперії, це заодно має зупинити пожежі, а ти відправлявся за квітами ось тут всі що потрібно, як виглядають та де вони знаходяться.

Він дав мені згорток паперу. Я подивився на нього та розгорнув, були всі що вона мені називала, крім однієї.

– Яка її квітка?

– Ти знаєш, – він злегка посміхнувся, – та що означає марення, і це не завжди квітка. Твоє татуювання над серцем – це і є останній інгредієнт.

– Тобто? – в повному нерозумінні запитав я.

– Зілля готується тільки з квітів, а твоє серце, над яким написано значення її імені, це той останній інгредієнт. Тому давай руки в ноги й збирати квіточки для моєї доньки.

Після цього він акуратно взяв її на руки та розчинився у повітрі.

Я врятую її.

***

Блукати по всьому світові та збирати квіти для коханої дівчини звичайно приємно, але не тоді коли вона може померти, якщо ти не знайдеш одну з цих прекрасних квіток.

Тільки зараз до мене дійшло, що я нічого не відчуваю. Взагалі. Здається, якщо Мері перестане дихати – я вчиню так само. Без неї сенсу жити немає, і ніхто мене у цьому не переконає. Який сенс у цьому життя, якщо ніколи не побачу її усмішки, не почую голосу чи не відчую дотику? Для мене його немає, але якщо одного дня вона скаже, що ми розходимось – я відпущу її. Ситуація, що була сьогодні не те, адже ще зранку все було гаразд, до того ж вона сама собі перечила.

Клянуся, сьогодні я був у кожному куточку цієї планети, витративши на це п’ять годин вісім хвилин та дванадцять секунд. Не те щоб я рахував, але саме це я й робив. На щастя, Верховний написав точні координати всіх рослин, але  пробиратися крізь колючі кущі з отруйними шипами, було доволі складно. Ще коли я зрозумів, що він написав мені найважчі шляхи – було образливо, що батько моєї суджено знущався з мене навіть, коли його доньці загрожувала смерть. Хоча він ніколи мене не любив... вважав не достойним його доньки, але нічого не казав про це їй.