Розділ 33

Серед зеленого лісу, де дерева шепочуть свої таємниці, магія змішувалася з глухим лязкотом мечів, утворюючи симфонію смерті, Ліс стогнав від звуків бою. Я й Ноель не використовували магії. У мене її не було, а Ноель не любив це відчуття, тому я користувалася кинджалами, а він мечем. Кожен удар меча виглядав як миттєвий злет волі, він майстерно відбивав атаки, вбиваючи їх одного за одним. Біля мене опинився той який бажав смерті, і ми почали цей смертельний танець. Чоловік кілька разів ледь не порізав моє тіло, але кожного разу  я ухилялась, як і він від моїх ударів.

– А ти майстерний, – поміж його атак похвалила його. І так, я хвалю своїх ворогів.

– А ви занадто відволікаєтесь, щоб не програти, – нахабність гуділа в його голосі.

Я мило посміхнулася та проштрикнула йому ногу одним з кинджалів, а іншим – руку, у якій він тримав свою зброю. Меч впав на землю, що була вкрита кров’ю його товаришів. Стріла мого чорного аксесуару, що був до цього на поясі, опинившись в моїх руках, слідкувала за кожним його рухом. Він тихо вилаявся. Тепер була черга моєї нахабної посмішки. Чоловік спробував витягти кинджала зі своєї руки, але не втримавшись на ногах, впав на зад.

– Мої кинджали зачаровані, їх може витягти тільки той хто встромив. Цікаво чи не так? Що ж, мою до тебе пропозицію, – посмішка ще ширше розпливлася моїм обличчям, – назви мені ім’я і я витягну їх.

– Та пішла ти, – з відразою прошипів він.

– Із превеликим задоволенням, але ви завадили мені, напавши. До речі, я казала? На кинджалах отрута, і вона тебе не вб’є. Кожен твій орган буде пекельно боліти, далі кожен суглоб по черзі викручуватиметься, а їх на секундочку понад двісті тридцять, далі отрута просочиться у твої кістки, роблячи їх крихкими, тому надалі вони будуть з легкістю ламатися при найменшому навантажені. Ці всі процеси триватимуть близько тижня, а потім ти продовжиш жити, але ніколи вже не як раніше. До початку дії у тебе тридцять секунд. Назви ім’я і я дам тобі протиотруту.

Його щелепа стиснулася.

– Я дійсно не знаю хто він, але, – він простяг свою закривавлену руку в якій з’явилася чорна торбинка, – у ній прийшла платня та інструкції щодо замовлення. Візьміть ще ось це, – на торбинці появився згорток паперу, який при моєму дотику розкрився. Це була карта розселення всіх рідкісних створінь по планеті. Ось це – скарб. А на торбиночці був герб із двома схрещеними мечами.

А най йому... Саме таки герб Деліріаму. До мене дійшло.

Витягши з просторового мішечка протиотруту, я кинула її чоловікові та витягла свої кинджали з нього. Через нього вони замастилися в кров. Прийдеться відтирати... Найманець миттєво випив вміст баночки та зник у повітрі. А я розвернулася до Ноеля, ставлячи йому в руки торбинку. Він перевів погляд на неї, потім на мене, знову на неї і на мене. На його обличчі був розпач, в той час як на моєму – спокій.

– Це не я, – розпач і біль у його голосі лунали дуже гучно.

– Я вірю фактам, а зараз вони говорять, що це ти, – холодом у моєму голосі можна було заморозити цілий континент.

– Але...

– Іди, я не хочу тебе бачити.

– Мері…

– Коли повернуся назад, тоді й поговоримо, а зараз йди і не попадайся мені на очі, – так само холодно кинувши, я пройшла повз нього.

З кожним моїм кроком, який віддаляв мене від нього, з кожним моїм словом, сказаним мною раніше, моє серце розривалося на тисячі дрібних шматочків з болем, що в рази гірше за дію будь-якої отрути чи рани.

– Ходімо далі, – звернулась я до Айрін.

– Мені здається, чи ти зараз руйнуєш все що є між нами? – біль, смуток та роздратованість бриніли в його голосі.

Я розвернулась до нього обличчям.

– Ти сам все зруйнував. Йди, – безпристрасно відповіла йому. Але клубок у моєму горлі тиснув з неймовірною силою. Внутрішній біль вдвічі збільшився. Моє серце розривалася не на тисячі, а на мільйони шматочків.

– Якщо ти того бажаєш, – з гіркою  посмішкою сказав Ноель та зник, розчинившись в повітрі.

Я опустила голову та заплющила очі. Зараз не це головне. Стиснувши кулаки, я розправила плечі. Проблеми це не те що не можна вирішити. Головне – йти вперед.

– Веди, Айрі, – вона кивнула та вийшла вперед.

– Тут ще не далеко, – запевнила дівчина.

Й справді через кілька хвили ми були на поляні, де росла потрібна мені квітка. Одна однісінька. Але так і буває, коли ти занадто сильна та прекрасна.

Швидко підбігла до неї, опустилася на коліна та акуратно зірвала її, кладучи у мішечок, щоб вона не втратила свої властивості. Потрібно повертатися назад, як би не хотілося, адже коли повернуся матиму розмову з Ноелем, якої жах як не хочу. Не хочу чути його виправдань.  Може попросити написати все в листі? До біса зараз ці думки, я піднялася на ноги та повернулася до Айрін з посмішкою на обличчі, але вона зустріла мене з без емоційним обличчям та мечем, що був направлений мені на шию.

– Що це означає? – питання саме по собі вилетіло з мого роту.

– Ти більш дурна ніж мені здавалося, – без жодних емоцій, голосом робота сказала мені. – Повірити такій банальній підставі, – фиркнула, – дійсно думаєш, що тільки він може дістати ті торбинки? Це так, але викрасти їх у нього не дуже складно. А ти, дурепа, попалася на це і відіслала того закоханого в тебе по вуха бовдура.