Розділ 31

Я прокинулась посеред ночі від того що щось стискало мою талію. Корсет. Сівши, зрозуміла що Ноель лежить біля мене та обіймає мене. Сподіваюсь, що не розбудила його своїми рухами. Він спокійно сопів, на що я посміхнулася провела рукою по його волоссю, від мого дотику хлопець зарився обличчям у подушку. Зараз я цілком розумію, як сильно за ним сумувала.

Покачавши головою, потягнула свої руки до шнурівки корсету, який був послаблений. Тоді причина чому я прокинулась… Чорт! За вікном, на балконі, щось прошмигнуло. Скинувши руку Ноеля зі своїх ніг,  пішла туди. Тільки-но покинула кімнату раптовий холод вдарив мені в обличчя. Тут нікого не було… Тільки прекрасний вид на ліс, місяць та зорі, які освітлюють нічну пітьму. Я вдихнула. Повітря тут пахло дитинством.

 Ех, прекрасні часи були. 

– То ти вийдеш, чи будеш далі переховуватись? – після хвилини споглядання й ностальгії, звернулась до свого гостя.

– Як?

– Від мене майже не можливо сховатися, – розвертаючись, пробурмотіла. – Чого ти хочеш?

– Як неввічливо, – цокнув чоловік, – а запропонувати чаю?

– Ти – гість без запрошення, тож чай не обов’язковий, – я фиркнула.

– Все така ж надмінна, – він закотив очі. – Гаразд, пропустимо це. У мене для тебе передбачення.

– Варто було з цього починати. Викладай,  тут холодна і я хочу якомога швидше повернутися до свого судженого.

– Передбачення саме вас двох і стосується.

Здивування охопило моє обличчя. Його очі засяяли жовтим світлом.

– Один з королівської пари загине у лісі, пройшовши перед цим гори та океан. Загине від зрадницької руки, що вирве серце прямо з грудей, коли ніхто не буде цього очікувати. Разом з ним загине імперія, почавши палати із Верховного замку, вогонь буде смертельним для всього живого й зупинити його буде неможливо. Темрява, яка прийде нізвідки зупинить це, але буде пізно. Цей материк згине. Доля так вирішила і нічого не зупинить, нічого не змусить змінити її думку.

Я оціпеніла. Не могла кліпнути, здавалося навіть дихати забула як.  Все оніміло, і збрешу, якщо скажу що переживання не просочувалось кожною клітиною мого тіла.

Най йому грець!

Очі чоловіка повернулися до звичного чорного кольору, а попелясте волосся розвівав вітер. Він дивився на мене, чекаючи поки я повернуся до звичного стану. Це було складно, але моя сила волі достатньо сильна, щоб дозволити мені зробити це.

– Коли це станеться? – мій голос хрипів.

– Не знаю. Доля не каже дати, але перед тим як це станеться ти зустрінеш те що дуже довго шукала. Девіне, скажи мені хто? – мій тон був благальним.

Він мовчав. Напруга між нами збільшувалась, здавалося, що вітер перестав віяти. Між нами не було нічого, крім напруги. Його чорний, як смола, погляд холодно дивився на мене, а я на нього. Це була гра. Пройшло кілька хвилин, і я вже думала що він повернеться й нічого не скаже мене, але тоді його погляд перейшов на ліс, що розкинувся позаду мене, почулося зітхання.

– Король Деліріаму, Ноель де Ліріам, – моє серце зупинилося, у вухах задзвеніло. Ні, ні, ні.

– Я не дозволю цьому статися, – прошипіла я.

– Якщо не він, то ти. Ти маєш знати правила, Доля не робить винятків.

– Нехай буде так, але я не дозволю йому померти, якщо потрібно піду за нив в пекло, але заберу його, – гіркий клубок підбирався до мого горла, долоні пітніли, а голос був не звично нерівним.

– Твоє право, принцесо, м з цими словами він вклонився і зник, залишивши мене наодинці, після того як сказав, що чоловік якого я кохаю помре.

Ні. Цього не станеться.

Я повернулася та перевела свої очі на місяць, що спокійно горів у небі. Не знайшовши нічого розумнішого, прошепотіла йому свою обіцянку:

«Він не помре. Я врятую його. Даю слово.»

Завжди робила так в дитинстві, коли черговий роз партачила із мечем та силою. До першого викрадення, я не могла нею користуватися, тому з мене якийсь час насміхалися, і тоді коли це ставалося з’являвся Верден, який давав їм прочуханки, після чого заспокоював мене відводив до батьків, де мама заварювала какао, а тато, яким би зайнятим не був, кидав всі справи й приєднувався до нас, щоб заспокоїти мене. Спочатку казав, що вони всі бовдури і навіть нігтя мого не вартують, а потім обіцяв зруйнувати їх сім’ї, від чого його завжди зупиняла мама. Я казала, що я була тією самою татовою донечкою? Якщо ні, то кажу це зараз. Саме він вчив мене основам магії та фехтування, а потім до ночі сидів над справами імперії й королівства, це я дізналась, коли прокинулась посеред ночі та вирішила прогулятися замком, і почула, що мама каже, щоб він йшов відпочивати, адже й так спить по чотири-п’ять годин на добу, на що він відповів її: «Мені потрібно закінчити це сьогодні, щоб завтра я міг позайматися з нашою донькою.» Не подумайте, що він не любив мого брата, Верден уже міг використовувати свою силу та тримати меч в руках, тому він займався з вчителем, до цього батько вчив на основам разом, але у мене завжди були якісь травми, то впаду, то поріжусь. Проте я не відступала, адже батько вірив, що у мене все вийде, хоч і з кожною раною на моєму тілі, казав, щоб я себе не перевантажувала, бо сила може прийти пізніше. Одне тато забув – моя впертість не знає меж, тут я пішла в нього, тож кожної ночі перед сном дивилась на місяць, і говорила: