Розділ 29

Ноель

Побачивши стовп вогню на околиці лісу, всі повернулися у місце зборів. Не було тільки Мері... якесь погане у мене передчуття. Навколо здійнялася паніка, жоден із присутніх не розумів що відбувається. На цих землях заборонено використовувати магію. Це може робити тільки сім’я Верховного. Присутні різко завмерли, а герцог незадоволено насупився.

– Принцеса... – почулося мені ззаду, – чому ми про неї забули?

– Його Високість... Верден...

– Так ось чому ми не пам’ятали як він виглядає, бо на нас наклали закляття...

–… і тільки  одна особа могла накласти таке потужне…

–… Її Високість Мереді…

Все це чув за своєю спиною, те що всі згадали означає тільки одне – Мереді все згадала. Блейк навіть не намагався приховати свою незадоволеність. З лісу вийшов чоловік, лицар Зоряного ордену, Мартін якщо не помиляюсь.

– Звідки він тут взявся? – запитав я у Вердена, який стояв поруч зі мною. Той здивовано підняв брови.

– Мартін пішов із Мері в ліс, щоб допомогти орієнтуватися, вона ж нічого не пам’ятала.

– Логічно, – погодився з ним.

– Ти пам’ятав усе ще до цього, – констатував Верден, свердлячи мене поглядом.

– Як і ти. Я згадав все, коли ми зустрілися у світі людей в тому бісовому барі, а до цього вона мені снилась. Думав, що збожеволів.

Він кивнув. До нього підійшов той лицар, опустився перед ним на одне коліно. Його батько надав йому та Мереді можливість контролювати орденом, якщо його немає. Таким чином Мартін вітав свого тимчасового командира, таке тільки перше привітання, надалі це просто кивок головою.

– У мене є погана новина, – все ще стоячи на коліні та з опущеною головою, почав чоловік, – Її Високість... вона... – пауза.

– Що із моєю сестрою? – схвильовано запитав Верден. Актор з нього чудовий.

– Вона загинула, – я шоковано поглянув на чоловіка, весь мій світ рухнув. Для присутніх, адже це не більше ніж вистава, наш зв’язок в порядку, і це означає що з нею все також в порядку. І цей чоловік бреше.

– Як? – роздратування Вердена також було награне.

– На нас напали віпери, їх було п’ять. Її Високість врятувала мене, ціною власного життя. Тільки-но вона померла здійнявся стовп вогню вона вбила віперів та вилікувала мене. І тоді до мене почали повертатися спогади. Мені дуже прикро.

– Прикро тобі? – втрутився Ріель. Тепер у нашому театрі чотири актори. – Ти не захистив свою принцесу, ту кого вірив тобі Верховний правитель. Це можна прирівняти до невиконання наказу.

– Я прийму будь-яке покарання, – спокійно погодився лицар.

– Ріелю, – звернувся до нього Верден, – Мері не хотіла б цього, вона не дуже любила, коли через неї гинули інші.  До того ж, вона сама кинулась у руки смерті, щоб врятувати його, якщо ми зараз його покараємо, то її жертва буде марною.

Мій брат мовчки погодився із його словами, а я стояв шокований для всіх, намагаючись зв’язатися із своєю судженою. На сотий раз вона відповіла:

«Зі мною все гаразд. У мене є ідея. Деталі потім.

Цілую »

Чого я очікував? Ніби вона могла сказати щось інше. Це все та ж Мері, яку я до безтями кохаю. Не бажаючи грати більше, розвернувся та пішов до своєї вежі. З нею все гаразд і це єдине, що мене цікавить. Ідучи, почув як Блейк говорив:

– Що ж таки чи інакше ми маємо знайти її останки або якусь річ, що належала їй, тільки тоді відбудеться останній день балу. Прошу всіх розійтися та чекати на додаткову інформацію.

Пройшло чотири дні.

Ніяких слідів Мері не знайшли, тому продовжують пошуки. Той лис марно сподівається, моя дівчинка не програє. Я ці дні сидів у своїй вежі, Нік розпустив слухи, що я оплакую смерть принцеси, адже наш зв’язок обірвався і тому я впевнений, що вона мертва. Це частина вистави, яку вона почала, тому ми просто підігруємо. Верден проводить пошуки, Ріель допомагає йому та отримує наганяй від Беатріс. Навіть трішки шкода його... Беатріс, крім того що сварить мого брата, разом із тими двома шукає Мері, їй ніхто, до речі, так і не повідомив, що вона жива. Ну нічого, хоч хтось має показувати справжні емоції.

Пройшло два тижні

Ознаки смерті Мері все ще шукають, Блейк шалено радіє цьому, звичайно приховує, проте не достатньо добре. Я сиджу у вежу перебираю папери, користуюся моментом, так би мовити. Мері не відповідає, що дуже насторожує, і мене все більше охоплює погане передчуття.

Пройшов місяці з дні зникнення Мері

До мого кабінету увірвались Ріель, Верден та Беатріс. Я запитально здійняв брову.

– Що сталося та як ви сюди зайшли? – складаючи руки перед собою, спокійно запитав у них.

– Через двері, – роздратовано відповів Верден. – Знайшли кинджал Мері, той який їй подарував батько, вона ніколи не залишала його. – він стис щелепу. – Ти б бачив, яке задоволене обличчя було у Блейка. Я ледь стримався.

– А я не стримався, – спокійно, навіть весело, додав Ріель, – і врізав йому. Давно хотів це зробити, – мій брат задоволено посміхнувся, а Беатріс злісно зиркнула на нього.