Розділ 25

Я зайшла до кімнати коли світало, перше що зробила, залишивши меч на його попередньому місці, пішла у ванну. У ній були ванільні ароматизатори. Обожнюю цей запах. Скільки себе пам’ятаю використовую його. Ваніль супроводжує мене всюди та завжди.

Швидко покинувши ванну кімнату, я одягла піжаму, сьогоднішній принт ночі – єдинороги. Хтось каже, що всі мої піжами якісь дитячі. Речі не мають віку, їм його придумали люди. Одяг та прикраси можуть тільки не підходити людині, але вік ніяк до цього ніяк не відноситься. Витираючи волосся рушником, я почула стукіт у двері.

– Заходьте, – крикнула від дзеркала. До кімнати ввійшов Верден.

– Бачу, що почуваєш ти  себе чудово, – сказав, дивлячись на мене, – особливо з огляду на те, що ти ходила кудись із мечем. – він відчитував мене.

– Мені потрібно було зібратися з думками, – відповіла йому, завершуючи витирати волосся.

– Ти щось бачила поки була у тому стані, – як цей хлопець відразу розуміє у чому справа? Можливо у нього дійсно влаштований якийсь чіп.

– Чому ти так думаєш? – роблячи вигляд, що не розумію про що він каже, запитала.

– Твій погляд змінився, – вмощуючись на крісло поруч із дзеркалом, з легкістю в голосі, промовив Верден. – Розповідай.

Я мовчала.

– Не думай, що відчеплюсь, якщо ти будеш мовчати. Я впертий. До того ж ти можеш мені довіряти. Тобі підказує твоє чуття, а воно ніколи не підводить тебе. – спокійно та впевнено говорив він. – Гаразд, на твою думку, я зможу якось використати твій сон, щоб нашкодити?

– Ні, тоді пообіцяй мені відповісти на ті питання, що я задам після того як розповім.

– Даю слово.

І розповіла йому все, що мені наснилося. Хлопець спокійно слухав, ніби знаючи,  що я скажу далі, але все одно кожне слово прокручував у своїй голові.

– Тепер можу задати питання, що мене цікавлять? – завершивши розповідь, запитала я.

Верден кивнув.

– Розкажи мені про «зв’язок суджених» все, – він посміхнувся..

– Знав, що ти запитаєш про це, – відкинувшись на спинку крісла та схрестивши ноги, продовжив свою розповідь.  – Як я казав раніше – це зв'язок, що з'єднує двох людей, які призначенні один одному. На жаль,  не кожен може знайти свого судженого або суджену, але якщо це стається, то вони стають сильніше.  Проте сила цього зв'язку  різна, є пари що чують думки, відчувають всі почуття один одного, можуть передавати свої спогади парі,  навіть сни однакові деякі бачать. А є такі, що можуть тільки спілкуватися по цьому зв'язку, їх значно більше. Звичайно, можна спілкуватися через зв'язок та чути думки або спогади передавати, тобто у кожної пари цей зв'язок працює по-різному. Коли пара разом, їм дуже складно нашкодити, майже неможливо, їхні сили збільшуються тоді коди вони приймають цей зв'язок.

– Є такі пари що не разом?

– Так. Призначеність один одному не зобов'язує бути разом. Знаю кілька пар, які побудували сімейне життя з іншими і цілком щасливі.

– Тоді який сенс у ньому?

– Розумієш, цей зв'язок великий дар, він гарант здорових стосунків. Він також створює потяг між парою, і це неймовірна хімія. Ігноруючи його, прийдеться заплатити, адже це угода із самою Долею. Вона може попросити будь-що.

– Мені цього не зрозуміти.

Верден посміхнувся.

– Ти зрозумієш, коли відчуєш його повністю, з усією його силою. Ще є питання?

Я завагалася. Дивно було про нього запитувати. У мене йшла внутрішня боротьба чи робити це, чи ні. Кілька хвилин просто мовчала та обдумувала це. Врешті-решт, це не щось протизаконне я просто цікавлюсь.

– Розкажи мені про Ноеля, все, – нарешті наважилась та запитала.

Він задоволено посміхнувся. Дістав.

– Він король Деліріаму, брат Ріеля. Його батько був ще тим покидьком, – з відразою Верден казав це, – вони потім його вибили. Доволі цікавим способом, –  захоплення промайнуло в його голосі. – Королеви у нього немає, репутація жахлива, але його народ живе чудово. Ну це все.

– Ти знущаєшся? – скептично запитала у нього. Він дійсно це робив, бо коли я запитала – задоволений вираз обличчя це підтверджував.

– Що ти хочеш знати, бо я розповів тобі все, просто коротко. Можу розповісти чому в нього жахлива репутація. Там цікаві історії.

Я погодилась, і ледь не відразу пошкодувала про це.

– Він тиран. Хоча ні, він жорстокий вбивця. Ноель без жодних емоції може знищити живу істоту. Наприклад, нещодавно залишив без рук якогось чоловіка.

– Я це вже чула. Невже це єдине, що можна розповісти про його жорстокість?

– Ні. Років десять тому він вирізав ціле містечко. Причину він не назвав, опираючись на те що це внутрішні справи його королівства. Що ще було таке? – звернувся до себе. – Ноель майже завжди погрожує вбити чиновників на Балові П'яти, але все що йому заважає це закон, який для всіх однаковий. Також ходять слухи що він забирає жінок до себе в замок, де ґвалтує їх, пізніше вбиваючи. У це я не вірю, Ноель вбиває, але не ґвалтує це точно. Таких історій, про його вбивства, безліч. Сенсу розповідати кожну немає. Одне скажу точно – він чудово володіє зброєю, і я б не хотів стати його противником, – у голосі Вердена знову звучало захоплення. – Уже час збирати на той бісів турнір, там скука смертна. Шкода що немає змагання між королями, вони не хочуть наразити себе на небезпеку.  Два дні будемо спостерігати за тим як б'ються їх лицарі. – Верден піднявся із крісла та почав йти. – Класна піжама, не пам'ятаю чи казав про це, – двері за ним зачинилися.