Розділ 23

– Вона ще не прокинулась?  – знайомий тихий жіночий голос змусив мене знову повернутися до реальності. А можливо вперше, я не впевнена що останній епізод дійсно був, що він не частина мого сну.

– Ні, але, думаю, скоро це станеться, – тихо відповів чоловік.

Відчинилися двері, почувся стукіт ніг. Дві людини зайшли. Зупинилися на відстані одного-двох метрів від мого ліжка.

– Сперечатися можна було тихіше, – спокійно прозвучав уже чутний мною чоловічий голос, – здавалося, що стіни труситимуться від ваших голосів. Вердене, нехай вони, але ти ж розумніше... потрібно було заткнути їх.

– Думав про це, – зізнався чоловік, – він король, і якби з ним щось сталося «сила корони» перетворила б мене на попіл прямо там. Я вирішив не ризикувати. До того ж, ця парочка втихомирились швидко.

– Ти ж знаєш, що сила корони тебе не зачепить, – суворо прошепотів попередній голос. Це, здається, Ноель. – Зізнайся, що тобі було цікаво за ними спостерігати, – почула тільки як Верден пирхнув. Впевнена, він голову також відвернув – це його звичка.

Повільно виринаючи зі сну, я розрізняла їх голоси і, врешті, прокинулась. Розплющити очі видалося ще тим завданням, повіки були  важкими, ніби  їх вага різки збільшилась до сотні кілограм. Поборовши цю слабкість, зрештою,  відкрила очі. Вся увага переключилась на мене.

– Як ти себе почуваєш? Болить щось? – Беа буквально скинула Ноеля із  краю мого ліжка та зайняла його місце, з занепокоєнням запитуючи це.

– Так, все гаразд, – легко посміхнулась їй. Мій голос звучав дуже хрипло. Мушу зазначити, що у мене справді нічого не боліло, навпаки, відчувала легкість у тілі. 

– Ти нічого не хочеш у мене запитати? – з підозрою звернувся до мене Верден.

– Хочу, – зізналася йому, – проте пізніше. – Кутики його губ легко піднялися вгору і він кивнув. Цей чоловік – він, трясця, думки читає.

– Слухайте, шановні, – втрутився Ноель, – їй потрібно полежати, до ранку ще є кілька годин. Завтра, точніше уже сьогодні, буде важкий день.

Беатріс закотила очі.

– Ідіотський у вас світ і такі ж правила у ньому, – пробурмотіла моя подруга схрестивши руки.

– Це правила не світу, а тільки імперії. І ці правила використовуються тільки протягом семи днів раз у сто років, – сказав Ріель. – Я, начебто, це пояснював уже. Невже у леді така погана пам'ять? – він мило посміхнувся. Подруга звузила очі та дивилась на нього.

– Швидше ви такий вчитель, – сказавши це, вона повернула всю увагу до мене. Я знову посміхнулася їй.

– Нам потрібно поговорити, – звернулась до Беатріс. – Проте спочатку поясніть мені як вона тут опинилась? – я звернулася до всіх.

– Уявлення не маємо, – з легкістю відповів Верден, після чого пожав плечима.

– Ріелю, його підмінили поки я була у непритомному стані? Де той, який за всім пильнував. Ніколи не повірю, що він так просто прийняв факт, що хтось, хто немає магії,  з’явився сюди.

– Не потрібно говорити про мене, ніби мене тут немає, – ображено озвався Верден, – і нічого я не залишив просто так. У неї була одна дрібничка, що допомогла їй.

– Тож ти знаєш причину чому вона тут, – розвернувся до нього Ріель, – а мені божився, що навіть не здогадуєшся. Раднику мій шанований, – його голос набував ноток гніву, – невже брешеш своєму королю?

– Звичайно ні, тоді я справді не знав, – виправдання у нього такі собі.

– Тоді, чому коли Мері вперше запитала – ти сказав те саме, що мені раніше, – Верден прикусив нижню губу та злегка посміхнувся, і відвів очі. Це миле видовище...

– Можете звалити звідси, будь ласка? – мило перервала їх розмову Беа. – Нам потрібно поговорити, знаєте, про своє і без вас. – щебетала вона. Ця дівчина не міняється.

– Ходімо, – сказав Ноель.

– Можна було ввічливіше, – пробурмотів, виходячи, Ріель.  А вона йому у слід показала язика. Це викликало у мене сміх, яким я гучно залилась перед тим як двері кімнати зачинилися. Обожнюю її.

– Тепер поясни мені, якого біса ти залишилась тут, це перше, друге, чому твоя бабця та деякі знайомі думають що ти десь на навчанні за обміном?

– Якщо коротко, то після того як ти пострибала до колишнього, а можливо вже теперішнього хлопця, мене затягли у перевулок, поруч із будинком у якому ми живемо, намагалися забрати кудись, а потім з'явився інший, який все-таки забрав мене. Потім Ріель, пояснював мені, що його брат хотів мене викрасти, там своя історія про це.  Я не люблю отримувати щось, не даючи нічого взамін, тому він запропонував мені зробити вигляд, що я його дівчина, – швидко розповідала їй.

– А що просто так з ним ніхто не зустрічатись? Хоча з його характером зрозуміло чому, – роздратовано бурмотіла вона. Це викликало у мене посмішку. Знову. – Для  довідки: з тим недоумком я розійшлася остаточно.

– Боже, це нарешті сталося!! – я підняла руки вгору, звертаючись до Бога. Мене переповнювали радісні емоції. – Скільки часу я казала про це?  Це сталося! – знову звернулася до неї, – Пообіцяй мені, що ти ніколи з ним більше не почнеш.

– Обіцяю, – Бреатріс розсміялась. – Ти не відповіла на інше запитання? Чому всі думають, що ти на навчанні?