Розділ 21

Ноель

Рада закінчилася.

Дістали.

Чому не можна їх вбити? Це б вирішило багато проблем і частоко врятувало мою нервову систему. 

Згадав. 

Вони королі, і якщо зроблю це, матиму великі проблеми.

Трясця. Най їх усіх чорти поберуть, майже весь мій спокій вичерпали. Спочатку одні знаходять собі союзників ідіотів, а потім інші мають посилати своїх солдатів їм на допомогу. З самого початку зрозуміло, що з союзу із правителем королівства Раїн не буде нічого доброго. Не можу навіть порахувати скільки разів їх божевільні королі хотіли завоювати наші землі.

Ліліана ідіотка! Нехай повчить історію, а опісля вже стає королевою.

Ті хто століттями намагалися відібрати імперію, ніколи не стануть друзями.

«Спокій, спокій, спокій. Ти спокійний...» – повторював я собі подумки, поки всі ми йшли в сад, адже кожен із запрошених має бути має бути на всіх заходах. Так  дратуюче...

Проте у цьому є великий плюс: я знову побачу своє любе марення. Від згадки про неї, її очі, посмішку, яка освітлювала цей темний світ, голос, що дарував спокій та затишок. Вона... вона... вона чудова, неймовірна… ні, жодне зі слів, які я перечисли або назву, ніколи не досягнуть її рівня, вони ніколи не опишуть її. Немає такого слова, яке зробило би це.

Коли ми прийшли, то відразу почули якусь суперечку. Знову. Не можна кілька днів жити без них? Мене це не цікавило, тому я пішов узяв келих із вином та змішався із присутніми.

Тільки, змішавшись з натовпом, я поглянув між ким суперечка. Перша – донька Тайрна, не пам’ятаю як її звати, але вона завжди їх винуватиця. Вона стояла поруч зі столиком, за яким сиділи дві дівчини: королева Валенсу, шкода її, зазвичай саме вона ціль насмішок. А інша... це Мері? Вона її вдарила? От мала паскуда. Вся в батька. До речі, яки найболючіший спосіб смерті вам відомий? Ті що я знаю, занадто застарілі.

До них підійшли Верден та мій брат. Якщо там Верден, то я спокійний за жорстокість смерті цієї нахабної дівки.  Її батько щось там говорив, Ріель відповідав потім заговорила сама Мері відчитала короля Валенсу за таке зневажливе ставлення до дружини, знову щось сказав Тайрн, втрутилась Ліліана, згадала про закони імперії та покарання їх не виконання. Гаразд, вона реабілітувалась. Верден був готовий виконати вирок за законом, із превеликою радістю. У цьому весь Верден, поки не чіпати його близьких він спокійний, але якщо ось таке зробити, то краще не знати, що буде далі. Втрутився герцог Блейк, проте він програв моєму маренню. Він пішов проти тієї, хто обіграє його, навіть не докладаючи зусиль, особливо у грі слів. Цей стариган злопам'ятний,тому варто потурбуватися за її безпеку, після балу; не думаю, що зараз хоч якась шкода буде завдана моєму Маренню, не після цієї ситуації.  Стариган пішов, випромінюючи пасивний гнів.

Це викликало у мене посмішку.

Мері приклала руку до голови та вмить зблідніла. Погане у мене передчуття. До неї підійшов той самий дует: Верден та Ріель, марення легко посміхнулася, напевно, об показати що з нею все гаразд. Це не так. Я відчуваю її головний біль через зв’язок, а це означає тільки те що він дуже сильний. 

У моїй голові різко заболіло... це її біль, я його частково забрав собі, проте це не допомогло... через секунду вона впала.

Знепритомніла…

Мене охопив страх, занепокоєння. Я відчув як кров у моя кров захолола, а по спині пробігли мурашки. Бажання підійти до неї було надзвичайно великим, проте я не міг це зробити, за певних причин. Спочатку маю розібратися із тією нахабною причиною, і тільки тоді можу нормально проявляти свої почуття стосовно Мері. Верден нахилився до неї:

– Вона жива, – це я почув через наш зв’язок. Добре. Вона також все чує. Ріель підняв до себе на руки, та зробив кілька кроків у сторону виходу із саду.

Щось замерехтіло. Зі світла з’явилась руда  дівчина.

Гвардійці обступили її, навівши зброю. Вона протирала очі, не розуміючи що відбувається. Не думаю, що їй це допомогло. Після чергового повтору цих дій її голова повернулася в бік Ріеля та Мері. По її рухах було видно, що вона придивляється.

– Мері? – здивування чулося в її голосі.

– Ви її знаєте? – запитав Верден.

– Так, це моя подруга, – здивування змінила впевненість та спокій у голосі.

Подруга... Згадав.

– Точно, думаю, що ви видаєтесь мені знайомою, – втрутився у їх розмову я, покидаючи натовп. Справді, вона була із Меру тієї ночі у клубі. Верден жестом наказав гвардійцям опустити зброю. А руда леді повернулася до мене.

– Я щось вас не пригадую, – з підозрілістю в голосі сказала.

– І не пригадаєте, ви не бачили мене. Одного разу я розмовляв із вашою подругою у закладі, поки ви вели бесіду по телефону зі своїм екс хлопцем.

– Не це зараз важливо, – перевела вона тему. – Де я? Хто ви такі? Що з Мері?

– Довго розповідати, якось потім, – сказав Ріель та продовжив свій шлях.

– Куди ви її несете? – наздоганяючи Ріеля, говорила, хоча ні, кричала руда. – Поставте її назад, і поясніть мені, що тут відбувається, – вона зупинила перед ним, не даючи пройти, – зараз же, – чітко та впевнено казала руда.